Товариш Сі не хоче бути реінкарнацією Мао
Чинний китайський диктатор є унікальною історичною постаттю сам по собі. На відміну від васала путіна, Сі Цзіньпін не мавпує попередників.
Про це з Пекіна повідомили британські журналісти незалежного видання UnHerd. Як вдалося з'ясувати, західні аналітики з політологами марно намагаються провести паралелі чи навіть зіставлення між товаришами Сі та Мао.
У той час, як ідеологія свідомого сталініста Мао Цзедуна під час Культурної революції (1960-х років) була показово антиконфуціанською, ідеологія Сі Цзіньпіна є проконфуціанською. Якщо перший у всьому рівнявся на Москву, то другий — Москву зробив залежною від курсу Пекіна.
У той час, коли великі економічні перетворення за режиму Мао — звані «Великим стрибком, коли винищили всіх горобців, — були продиктовані ідеологією та ігнорували стабільність, політика Сі продиктована протилежним. А саме — бажанням створити більш стабільне суспільство, яке навіть не думає про революцію чи протести.
«Новий Китай» першого після Мао модернізатора Дена Сяопіна зробив багато людей багатими, зменшив рівень бідності, змінив структуру еліти, зробивши її більш орієнтованою на приватний сектор. Китайській еліті, котра стала азійською буржуазією, треба було надати ідеологічного лиску — і Цзян Цземінь забезпечив це 2000 року.
Тоді спадкоємець товариша Дена запровадив політику «Трьох представників». Завдяки цьому багатим підприємцям дозволено легше бути прийнятими до керівних органів країни; пригадайте Джека Ма з його «Ali Baba Inc.», корпорацію, яку націоналізувала Комуністична партія Китаю за «опортунізм» власника.
Таким чином, хоч як це парадоксально, китайський парламент — Усекитайські збори народних представників — став найбагатшим законодавчим органом у світі, перевершуючи навіть Конґрес США за кількістю доларових мільйонерів у своїх лавах. І здавалося цілком можливим, що Компартія продовжить перетворюватися на партію, яка захищає інтереси грошової олігархії, стимулюючи капіталістичний розвиток.
Але у товариша Сі, схоже, була інша думка, як мали прийняти за догму на нещодавньому партійному з'їзді. В єдиної політичної сили КНР було дві можливості: стати прокапіталістичною партією як на ділі, так і за ідеологією, або ж придушити найбільш кричущі прояви капіталістичної влади всередині партії та за її межами, надіславши сигнал, що остаточним арбітром є Держава та Партія, а не нові магнати з олігархами, на кшталт не-товариша Ма.
Основні ідеї, покладені у «поворот ліворуч» Сі Цзіньпіна — розширити роль держави та партії (фактично, комуністичної бюрократії — прим. ред.), зменшити владу капіталістів і продовжувати зростання. Все це відбуватиметься під пильним оком «старшого брата», який стежитиме за тим, щоби він не став соціально дестабілізаційним.
Якщо така «перебудова» виявиться успішною, вона виведе КНР на шлях розумного зростання (4-5% на рік) у середньостроковій перспективі. А отже, збереже деяку нерівність: капіталісти Китаю, як і раніше, багатітимуть, але вони не матимуть політичного впливу; у бідних як не було прав, так і не буде, лише борги з обов'язками.
