Трамп маніпулює темою нелегальної міграції, статистика не бреше
45-й президент США закриває рота пресі й суспільству щодо жахливих образів, які будуть породжені його планами. Він огидно грає на емоціях.
Про це на прикладі вищенаведеного знімка, зробленого 2019 року на прикордонній річці Ріо-Ґранде, пише видання The Washington Post. Ви можете бачити тіла мігранта з Сальвадору — Оскара Альберто Мартінеса Раміреса та його 2-річної доньки Валерії.
Вони загинули, намагаючись перетнути водну перепону, що розділяє Мексику на півдні й США (конкретно: штат Техас — прим. ред.) на півночі. Зображення тоді допомогло активізувати громадську думку проти жорсткої політики Трампа, який рішуче проти іммігрантів.
Але ось минуло 5 років, і рудоволосий дід Дональд готується до повернення в Овальний кабінет Білого дому. Він уже задекларував, що буде виселяти мільйони нелегалів зі США, хоча розуміє, — це буде нелюдське випробування із таборами та силовими розлученнями людей.
Знову будуть подібні фотографії та відео. Тому Трамп уже зараз створює піар-завісу для того, щоби він та його симпатики (не лише обранці-республіканці) у майбутньому могли зробити собі за нею алібі свідомості, спокійно відсторонюватися від таких жахливих речей як на фото.
У своїх дедалі більш плутаних публічних промовах Трамп, здається, розмовляє якоюсь версією тамаріанської мови, яку вперше почули понад 30 років тому в епізоді фільму «Стартрек: Наступне покоління» (1991). Тамаріанська мова, якою розмовляє потенційно ворожий інопланетний лідер, збиває з пантелику універсального перекладача.
Чому? Ну, бо вона складається не з іменників, дієслів і прикметників чи будь-яких інших звичних будівельних блоків мови, а радше з алюзій на міфи, літературу та історію, щільно упакованих, однак безглуздих, якщо ви не знаєте контексту.
Нині Трамп настільки прив'язаний до свого електорату, що йому достатньо лише натякнути на «змію», Массачусетський технологічний інститут або такі імена, як Рейчел Морін і Лейкен Райлі, щоби натовп знав, — вони означають, відповідно, байку про іммігрантів і недоречну довіру, родича Трампа, який викладав у Массачусетському технологічному інституті кілька десятиліть тому, і жертв злочинів, які нібито скоїли чоловіки. Особливо ті, що в'їхали до Америки нелегально.
Хоча як доводить багаторічне міждисциплінарне дослідження соціологів із вишів «Ліги плюща» під назвою «Законослухняні іммігранти: розрив у в'язниці між іммігрантами та народженими у США», все не так похмуро, як переконують трампісти. Вірніше, — все зовсім навпаки!
Станом на тепер мігранти на 50-60% рідше потрапляють за ґрати, ніж місцеві американці, скажімо, Далласа чи Бостона. У порівнянні із білим населенням Америки іммігранти на 15-30% рідше піддаються ув'язненню, натомість свідомо стигматизуються малограмотними фанатиками: правими популістами та юдеохристиянами.
Нещодавно у лексиконі Трампа з'явилося нове звернення: «Жінка із двома прекрасними дітьми» або «Красива жінка з хорошою сім'єю». Воно з'являється, коли ддід Дональд обговорює найамбітніший і найжорстокіший пункт свого політичного порядку денного — депортацію мільйонів нелегальних іммігрантів.
Потенційно, республіканці планують видворити до 11 мільйонів осіб, які будуть зібрані, зігнані в табори та повернуті — якимось чином — до країн, яких вони, можливо, не бачили десятиліттями ітаякі можуть бути ворожими, небезпечними для них. Але, who cares?!
«Жінка із двома прекрасними дітьми» — це спроба попередити або каструвати обурення, гнів і скорботу із приводу вчинку, єдині нещодавні прецеденти якого є глибоко неамериканськими: ув'язнення американців японського походження під час Другої світової війни та депортація понад мільйона мексиканських американців адміністрацією президента Двайта Ейзенгауера 1954 року. Це подія, відома під жахливою назвою «Операція Ветбек».
У найяскравішій формі цей образ зустрічається у промові Трампа, яку він виголосив у Детройті 15 червня. Він почав зі своєї фірмової обіцянки: «У перший день моєї нової адміністрації ми почнемо найбільшу операцію з депортації в американській історії».
Наступну частину потрібно прочитати повністю, а потім розібрати: «І це теж не робить мене щасливим, коли я це говорю. І знаєте, що буде далі? Ми отримаємо 10 терористів, а потім одну жінку з двома прекрасними дітьми, і це буде на першій сторінці кожної газети».
Це перегукується з його словами з інтерв'ю, яке він дав 4 червня у програмі «Шоу Вілла Кейна» на телеканалі Fox News («Ви позбудетеся 10 дійсно поганих і однієї прекрасної матері»). Перефразовуючи, Трамп сказав наступне:
«На кожні 10 (або 10 тисяч, або 10 мільйонів) поганих людей, яких ми депортуємо, ЗМІ будуть фіксувати події, що зображують страждання кількох хороших людей, можливо, привабливої жінки із красивими дітьми. Це викличе обурення і ускладнить продовження депортації, але ми мусимо це зробити».
Його ідея, ймовірно, має коріння у коментарях, зроблених під час президентської кампанії 2016 року. Тоді ввідчайдушне становище сирійських біженців було у новинах, і Трамп стверджував, що вони є «троянським конем» для терористів, які проникають до США.
Трамп посилається на гіпотетичний образ того, що ще не відбулося, і заохочує американців загартовувати свої серця проти його емоційної сили. Він поширює свою часту дегуманізацію іммігрантів — як тварин і злочинців — на те, що можна було б назвати фотографічною свідомістю, вісцеральною силою зображень, здатною збуджувати суспільні настрої і змінювати пріоритети політичного життя.
Історія США, держави, яка досягла імперського статусу в епоху фотографії, засобів масової інформації та телебачення, була сформована нашою сприйнятливістю до потужних образів травми та болю. Страждання часів «Пилової бурі» та «Великої депресії» живуть у пам'яті, закарбувавшись в образі Доротеї Ланґе, привабливої жінки-мігрантки з двома прекрасними дітьми, які шукають розради на плечі в обох.
Війна у В'єтнамі живе в кошмарному баченні дітей, які тікають від напалму, і серед них — гола, кричуща дівчинка на ім'я Кім Фук. І Трамп знайомий із фотографічною совістю за зображеннями, які поширювалися під час його першої адміністрації.
У червні 2019 року зображення крихітної 2-річної Валерії Мартінес з Сальвадору, яка лежала зі своїм батьком обличчям донизу і померла в очереті Ріо-Ґранде, викликало обурення політикою адміністрації Трампа щодо обмеження доступу до шукачів притулку. Навіть деякі політики-республіканці заявили, що вони жахнулися від цього зображення.
Фотографічну совість можна підсумувати фразами, які стали популярними після того, як зображення нацистських таборів смерті почали поширюватися в 1945 році: «ніколи більше» і «ніколи не забути». Підпис до фотографії Тімоті О'Саллівана 1863 року, на якій зображені трупи на полі після битви під Ґеттісбурґом, є раннім американським вираженням цієї ідеї:
Після того, як Річард Ніксон побачив жахливе зображення 9-річного Кім Фука, зроблене Ніком Утом, він сказав: «Мені цікаво, чи це було змонтовано». Трамп, який часто заявляє про фейкові новини і брехню.
Хоча існують легкодоступні стенограми, фотографії та відео, які спростовують його твердження, не припускає, що майбутні зображення страждаючих мігрантів будуть сфабриковані або підроблені. Але він, ймовірно, зробить і таку заяву теж.
Наразі Трамп робить дещо більш зловісне, перекручуючи логіку фотографічної свідомості. Ми більше не бачимо зображення жахливих страждань і не кажемо: «Ніколи більше».
Замість цього ми уявляємо собі жахливі деталі жахливих страждань, а потім загартовуємо себе, щоби відвернутися. Трамп ставиться до цього трохи інакше, адже в його промовах сусідство і близькість мають більше значення, ніж логіка, коли він переходить від думки до думки.
Трамп майже завжди супроводжує свою обіцянку масової депортації тим, що може бути щирим або перформативним виразом жалю: «Це завжди нелегко зробити, але у нас немає вибору» і — «У нас немає вибору. Ми не хочемо цього робити. У нас немає вибору».
Ця фраза перегукується з тим, як він часто формулював слова, за які він найбільш відомий: «У мене немає вибору. Ти звільнений», з фільму «Учень», два десятиліття тому. Насправді, фотографічна свідомість — це про вибір, про можливість того, що бачення чогось незбагненно жахливого може спричинити розкол або розрив у нашій особистій та колективній свідомості.
У своїй книзі «Про фотографію» 1977 року — опублікованій через рік після напалмових знімків Кім Фука 1972 року — Сьюзен Зонтаґ згадує, як вона вперше побачила фотографії нацистських звірств: «Ніщо з того, що я бачила — на фотографіях чи в реальному житті - ніколи не вражало мене так гостро, глибоко і миттєво. Коли я дивилася на ці зображення, щось зламалося. Якась межа була досягнута».
Принаймні деякі з фотографій, які бачила Зонтаґ, безсумнівно, були зроблені американською армією. Вона вимагала, щоби німецьке цивільне населення бачило результати нацистської дегуманізації євреїв безпосередньо під час екскурсій таборами, а також у кінохроніці та інших засобах масової інформації.
На фотографії наслідків війни від 18 червня 1945 року зображено двох німецьких дітей, які стоять перед вітриною магазину. На склі наклеєний американський плакат із зображенням таборів смерті під назвою «Ви повинні про це знати».
Ще один доказ віри США у те, що, побачивши одного разу, ці акти варварства вже ніколи не можна буде забути. І це допоможе закласти основу для нової Німеччини, демократичної та мирної.
Бувши етнінчою еврейкою Зонтаґ агонізувала впродовж усього часу, коли писала про фотографію, про її здатність десенсибілізувати: «Зображення трансформують. Зображення знеболюють». Це було півстоліття тому, ще до інтернету, камер мобільних телефонів і цифрового пожежного шлангу зображень, який наситив нашу свідомість.
Те, що робить Трамп зі своїм уявним тропом «Жінка з двома прекрасними дітьми», є ще однією формою анестезії, допомагаючи нам уявити неймовірне, щоб, коли ми його побачимо, нічого не зламалося, не було досягнуто жодної межі. Він хоче, щоби люди заздалегідь побачили те, чого ніколи не повинні були побачити й колись діти можуть стояти перед цими образами, дивуваючись: «Невже ніхто не бачив, що це станеться?».
А проте, як раніше повідомляла медіаагенція «Останній Бастіон», теперішня політична криза у США нагадує падіння західної Римської імперії. Все це вказує на явний занепад і ментальну бідність, до якої скотилася Америка, що досі вважалася наймогутнішою державою у світі.
