Довга гра в оборону: нова «українська стратегія» Росії

ВІЙНА
29 вересня, 16:09
Довга гра в оборону: нова «українська стратегія» Росії

Кремль сподівається виграти час для зміцнення свого окупаційно-терористичного контингенту. Український наступ дає для цього всі можливості.

Таку думку на шпальтах впливового американського консервативного видання The National Interest висловив науковий співробітник Інституту глобальної та національної безпеки Університету Південної Флориди Арман Махмудян. Про це повідомляє медіаагенція «Останній Бастіон».

За спостереженнями іноземного аналітика, у червні 2023 року, після чотирьох місяців ретельного планування, підрозділи Сил оборони України розпочали довгоочікувані наступальні дії. Головні зусилля наші захисники зосередили на Донецькій та Запорізькій областях, де пролягає Південний фронт.

«Це протистояння з російською армією мало одну істотну відмінність від початкових боєзіткнень російсько-української війни: росіяни були підготовлені. На відміну від лютого 2022 року, коли Кремль розпочав надто амбітне та поспіхом здійснене вторгнення, яке швидко перетворилося на колосальний військовий фіаско, російські військовики розробили стратегічний та здійсненний план протидії наступальним діям України. Розуміючи, що надії на повну перемогу розвіялися, Москва почала передбачати український контрнаступ», — тлумачить ситуацію на полі бою пан Махмудян.

До листопада 2022 року окупанти встигли набудувати розгалужену оборонну лінію, названу на честь опального генерала Сєргєя Суровікіна. Ці російські фортифікації пролягли через захоплену московитами територію Півдня та Сході України.

За даними британської розвідки, цей оборонний коридор складається із траншей, колючого дроту, земляних шанців і бліндажів, сумнозвісних «зубів дракона» (тобто, усічених бетонних пірамід — прим. ред.) та безлічі замінованих пасток. Сумарна площа російських протипіхотних і протитанкових мінних полів приблизно дорівнює всьому штату Флорида, наголосив Арман Махмудян.

«Лінія Суровікіна» в українському степу (весна 2023 року)
«Лінія Суровікіна» в українському степу (весна 2023 року)
Довга гра в оборону: нова «українська стратегія» Росії_3

«У світлі цих обставин слід розглянути стратегічний порядок денний, який стоїть за рішенням Кремля інвестувати стільки ресурсів в одне з наймасштабніших оборонних укріплень у світі. Як і у випадку з більшістю подібних масштабних рубежів, головною метою є просто перешкодити просуванню ворожих військ.

У випадку з росіянами йдеться про недопущення просування українців і зберегти контроль над територіями, які вони зараз окуповують. Однак, враховуючи величезний розмір укріплень і поточну довжину у 600 миль через загрозу контрнаступу України на лінії фронту, стає очевидним, що підтримання контролю над усіма окупованими територіями може виявитися складним завданням, враховуючи обмежені ресурси Москви та наявне напруження її військових сил.

З цієї причини Росія, ймовірно, вимушено обрала оборонну стратегію, щоби дати своїм військам час і простір для перепочинку та визначити пріоритетність більш обмежених цілей у наступному році. Оскільки Україна наступає понад 3 місяці на південному та східному театрах війни, пріоритетом Росії є захист своїх позицій у стратегічно розташованій Запорізькій області», — зазначив науковий співробітник Інституту глобальної та національної безпеки Університету Південної Флориди.

Просування Сил оборони України у цьому регіоні безпосередньо загрожує сухопутному коридору Росії, що з'єднує Донеччину із Кримом. Збереження його цілісності є першочерговим завданням Росії, а його відсутність — розділить російський окупаційно-терористичний контингент на два окремі з'єднання, суттєво ослабивши.

Щоби постачати боєприпаси та підкріплення на Херсонсько-Кримський напрям Південного фронту, росіянам доведеться покладатися: або на залізничні вантажі, або на повітряні перевезення, або на конвої через Керченський міст. Усе це виявилося дуже вразливими для української вогневої потужності.

«У квітні 2022 року Україна продемонструвала свою наступальну спроможність проти Чорноморського флоту РФ розгорнувши дозвукові протикорабельні крилаті ракети Р-360 «Нептун», що призвело до затоплення флагмана російського флоту — крейсера «Москва». Ця подія підкреслила вразливість Росії, особливо враховуючи, що головною роллю «Москви» було забезпечення протиповітряної оборони російських кораблів.

Крім того, флагман тримався на безпечній відстані у 50 морських миль від українського узбережжя. Враховуючи 170-мильну дальність дії українських ракет «Нептун» і нещодавнє розгортання Києвом «морських безпілотників» проти Керченського мосту, що з'єднує материкову частину Росії та окупований нею український Крим, стає очевидним, — без прямого сухопутного шляху між Донецьком і Сімферополем постачання військ на Херсонсько-Кримському напрямку погіршуватиметься», — аналізує пан Махмудян.

Натомість інша головна мета оборонної стратегії Росії, ймовірно, — не дати українським захисникам перетнути Дніпро, особливо у вузькій дельті, де річка входить у Чорне море. Швидкість і глибина головної водної артерії України можуть служити «природним ровом», що дає російським окупантам переваги в оборонних цілях.

Збереження цього природного бар'єра є надзвичайно важливим. У разі ж, коли українське військо перейдуть річку і зайдуть у Таврійські степи, вони зменшать «буферну зону» між Кримом і Херсоном, залишивши півострів відкритим для артилерійського обстрілу або наземної операції з деокупації.

«Після нещодавнього поступового прогресу стратегічне значення Кримського регіону зросло у рази. Будь-які подальші просування у цьому напрямку могли б дати Україні тактичну перевагу у створенні стабільного фронту вздовж південного берега Дніпра. Отже, повернення цієї території або принаймні мінімізація її ширини може стати першочерговою метою для російської армії.

Мета ж Росії зрозуміла — зберегти територіальний щит між окупованим півостровом та східними регіонами України: Донецьком і Луганськом, які Кремль поспіхом прописав у російську конституцію рівно рік тому. Забезпечення контролю над цими регіонами має величезне психологічне значення для Кремля», — додає науковий співробітник Інституту глобальної та національної безпеки Університету Південної Флориди.

Протягом майже десятиліття російський режим вживав масштабних пропагандистських зусиль всередині країни, щоби представити Луганщину, Донеччину, Крим, а тепер ще й частину Запорожжя з Херсонщиною як невіддільні частини «русского міра». Тому будь-яке українське просування до Азовського моря викликає у росіян сумніви у компетентності їхніх армійських командирів.

«Втрата територій, захоплених за допомогою тактики «сірої зони» у 2014-2016 роках, завдасть серйозної шкоди моральному духу російських солдатів і мирного населення. З цієї причини недопущення просування України в окуповані з 2014 року регіони є для Кремля як політичною, так і військовою метою. У цьому контексті Росії потрібно захистити саме ті міста, які є логістичними воротами до Донецька та Луганська, такі як Піски та Бахмут. Хоча РФ може мати певні пріоритети у своєму захисті від українського контрнаступу, кремлівське верховне командування все ще усвідомлює важливість підтримки відносно вирівнювання лінії Суровікіна.

Насправді, як би ми до цього не ставилися, але Росія спромоглася побудувати наймасштабніші оборонні укріплення в Європі з часів Другої світової війни. Російський генералітет розуміє, — без «стратегічної глибини» в Україні прорив українського війська може призвести до розгрому їхніх сил, подібного до того, який відбувся на Півночі України восени 2022 року. Нарешті, крім прямих військових результатів, Росія має одну приховану мету: виграти час. Росія прагне стримати українські війська, щоби дати своїй оборонній промисловості необхідний час для відновлення своїх наступальних можливостей після того, як вони були значно деградовані через неправильне прийняття рішень у перші дні війни», — зауважив пан Махмудян.

«А ці теплі ночі в українському Криму, тепер кому?..»
«А ці теплі ночі в українському Криму, тепер кому?..»

Історично склалося так, що Росія часто долала своїх основних супротивників, заманюючи їх у послідовні пояси оборони. Ця тактика виснажує техніку та живу силу ворога, дозволяючи росіянам перегрупувати та посилити свою армію.

Ця стратегія виявилася ефективною під час таких конфліктів минулого, як Велика Північна війна (1700-1721) проти Швеції на чолі з королем Карлом XII, кампанія 1812 року проти наполеонівської Франції та під час операції нацистської Німеччини «Барбаросса» 1941-го. У кожному з наведених сценаріїв оборонні маневри Росії згладжували перехід до наступальної фази.

Враховуючи це історичне тло, цілком імовірно, що метою Кремля нині є виснаження військового і людського потенціалу України та забезпечення необхідної відстрочки для власних сил. Нещодавно оприлюднені розвідані свідчать про те, що Москва уклала угоду з Тегераном щодо виробництва 6000 дронів «Shahed» на заводі у Татарстані; це підкреслює намір Кремля підтримувати власні наступальні можливості.

«Навіть короткотривала зупинка значного українського наступу могла завдати серйозного удару по моральному духу українського населення, на це розраховують у Росії. Це також може вплинути на настрої західних суспільств. Якщо Україні не вдасться досягти прогресу у контрнаступі, суспільна підтримка дорогих постач Києву військової та фінансової допомоги може впасти й стати джерелом самопіару для навіть стриманих політиків.

Такі аргументи можуть призвести до переоцінки підтримки Заходу і навіть підштовхнути деякі країни НАТО до мирної угоди на вигідних для Москви умовах. Простіше кажучи, Росія вичерпує свої військові ресурси понад свої довгострокові можливості, щоби продемонструвати, — рішуча українська перемога є недоцільною і нездійсненною.

Оскільки військові можливості Росії напружені під тягарем тривалого конфлікту, ідея про те, що такі виснажливі зусилля можуть зрештою призвести до життєздатного результату, стає все більш неспроможною. Але, якщо протриматися досить довго і завдати непропорційних втрат українцям під час їхнього контрнаступу, Кремль сподівається досягти своїх цілей до того, як це станеться. Тож, Україна і НАТО повинні визначити, чи принесуть ці зусилля плоди», — висновує науковий співробітник Інституту глобальної та національної безпеки Університету Південної Флориди.

Читайте також:
Політика
Американські партнери України дають мало, а вимагають нездійснене. Таким шантажем вони відверто грають на руку Кремля.
вчора, 20:41
Війна
Останнім часом багато обговорюють нашу «стратегію перемоги». З відкритих джерел бачимо одну з її головних складових: посилення мобілізації.
01 грудня, 17:47
Світ
Відповідь на питання очевидна. Бенефіціарами нового конфлікту є Москва (більшою мірою) та її сюзерен Пекін (меншою мірою).
01 грудня, 09:11
Політика
Розширення Євроспілки за рахунок України сприймається переважно як один із найбільших викликів. Причому, як для інституцій НАТО, так і ЄС.
30 листопада, 20:46
Політика
Бенефіціари штучного конфлікту Залужний-Зеленський сидять не тільки у Кремлі, а й в Україні. Зокрема, це відомі олігархи Пінчук і Ахметов.
29 листопада, 11:37
Економіка
Нацбанк і встановлена ним зависока облікова ставка роблять недоступними кредити для бізнесу.
17 листопада, 15:08