Кульгаве правосуддя. Частина друга.

Стан досудового розслідування військових злочинів: недоліки та їхні причини.

До 2022 року військові злочини не мали значної питомої ваги (близько 1%) серед всього масиву злочинів, хоча й вчинялися, на мою думку,  масштабно в частині розкрадання військового майна та озброєння, а від того й наступили всім відомі спочатку скорочення, а потім і  повна ліквідація всієї системи військової юстиції.

Подивимось на таку таблицю, як змінювались тенденції при обліку військових злочинів, починаючи з довоєнного 2013 року, далі – після оголошення АТО і дії ООС та після повномасштабного вторгнення РФ.

Як наглядно видно, різкий сплеск військових кримінальних правопорушень спостерігається з 2014 року у зв’язку з початком Антитерористичної операції на Сході та в 2022 році – після повномасштабного вторгнення агресора на територію України, що є закономірним явищем.  З 2016 по 2021 роки кількість військових злочинів була приблизно однакова, у межах 3037-4577, коли на Сході України не відбувалося активних бойових дій.

У довоєнний період, на прикладі 2013 року, військові злочини складали вкрай мізерну кількість – 369, більшість з яких – 95 кримінальних правопорушень обліковані за ст. 410 (Викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування,  військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем), за ст. 423 (Зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем) – 63 кримінальних правопорушень, за ст. 424 (Перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень) – 53, тобто, які вчинялись, в основному, командним складом ЗСУ і інших військових формувань,  а також за ст. 425 (Недбале ставлення до військової служби) – 36, за ст. 406 (Порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості) – 37 та інші поодинокі кримінальні правопорушення, які вчинялись військовослужбовцями рядового складу.

У період 2014-2021 років військова злочинність суттєво виросла в порівнянні з 2013 роком, зі своїм піковим максимальним значенням (6213) у 2015 році, коли відбувались найбільш активні бойові дії на Сході. У цілому, наявна статистика демонструє, що за ці роки органам влади України так і не вдалося приборкати,  а не те, щоб подолати військову злочинність та забезпечити більш-менш прийнятний правопорядок у військах та інших військових формуваннях.  

Робити якісь висновки, виходячи з питомої ваги військових кримінальних правопорушень у загальній злочинності, теж немає достатніх підстав, бо, як видно з даної таблиці, кількість облікованих усіх злочинів, починаючи з 2016 року, щорічно знижувалась  аж до 2021 року, що явно не відповідає дійсності, а було результатом щорічного штучного фабрикування рівня злочинності.

Як наслідок, після повномасштабного вторгнення кількість облікованих військових злочинів у 2022 році збільшилось у 3 рази (13 766) порівняно з попередніми роками, а поточний 2023 рік демонструє ще гіршу тенденцію – лише за 6 місяців обліковано вже більше ніж 11 тисяч військових злочинів, що майже доганяє кількість кримінальних правопорушень у військовій сфері за весь 2022 рік!

Таким чином, тенденція поширення військової злочинності в 2014-2023 роках воєнного конфлікту в Україні залишалася і залишається проблемним питанням, оскільки налічувала тисячі таких кримінальних проваджень, а,  починаючи з 2022 року, взагалі стала своєрідною внутрішньою загрозою  для національної безпеки нашої держави під час повномасштабної війни, оскільки  станом на сьогодні кожен новий місяць добавляє близько 2000 нових військових кримінальних правопорушень.

Окрім того, що органи досудового розслідування в цей період в більшій чи меншій мірі фіксували та реєстрували військові злочини, важливо знати наскільки ефективно відбувалось їх досудове розслідування  та які були його основні результати.

Хто займається розслідуванням військових злочинів?

Проте, перш ніж перейти до статистики, необхідно уточнити, які ж органи правопорядку в нашій державі уповноважені й відповідальні за такі розслідування. Варто одразу нагадати, що досудовим розслідуванням військових злочинів у 2013-2019 роках займались слідчі органів прокуратури, у т.ч. і військові, коли існували, поки в 2019 році не запрацювало Державне бюро розслідувань. До речі, саме військова прокуратура щорічно реєструвала близько 97% військових злочинів, а на СБУ та Нацполіцію в той час припадало біля 3% таких злочинів, які вони виявляли.  Що важливо, військовими прокурорами і слідчими військових прокуратур призначались громадяни з числа офіцерів, які проходили військову службу або перебували у запасі і мали вищу юридичну освіту. Це давало свої явно виражені позитивні результати, адже протидія військовим кримінальним правопорушенням передбачала наявність у таких слідчих і прокурорів саме профільних знань, з якими цивільним правоохоронцям було вкрай важко впоратись як тоді, так і особливо зараз, або ще навіть складніше.

Проте, з приходом в 2019 році нової влади, новопризначений, без практичного досвіду,  генеральний прокурор Руслан Рябошапка заявив, що не бачить необхідності в існуванні військової прокуратури. За його словами, більше половини проваджень у військових прокурорів, начебто, були не складними в розслідуванні, а тому військову прокуратуру необхідно ліквідувати, навіть не дивлячись на те, що на Сході України в той час вже фактично йшла війна і у воєнних діях приймали участь саме наші військовослужбовці.

Як було сказано, з 2019 року розслідуванням військових злочинів почало займатись  новостворене Державне бюро розслідувань (у виняткових випадках і інші органи досудового розслідування, хоча, на них припадало близько 3-5% таких кримінальних правопорушень), яке почало свою роботу не тільки із запізненням на рік (що було порушенням закону), але і,  як то кажуть, фактично «з нуля», з «новими обличчями», або по простому – з більшістю  слідчих, які не мали достатнього або абсолютно ніякого досвіду роботи, тим більше – у військовій сфері, адже усі колишні військові прокурори та військові слідчі не мали можливостей бути працевлаштованими у цьому новому органі досудового розслідування, оскільки діяла негласна заборона на їх прийняття на службу в ДБР.

Та й взагалі питання щодо віднесення до підслідності ДБР усіх військових злочинів було і є достатньо спірним. Адже, першочергово концепція створення ДБР передбачала, що цей новий орган правопорядку буде проводити досудове розслідування кримінальних правопорушень не по категоріях, а лише по специфічних спеціальних суб’єктах вчинення злочинів, а саме будь-яких злочинів, вчинених високопосадовцями, включно з військовими такої категорії. Тоді виникає закономірне питання, яким чином у підслідності ДБР з’явилося розслідування військових злочинів, переважний масив яких вчиняється рядовим і сержантським складом військовослужбовців?

Хто ж допустив таку ситуацію, що ідею створення такого потужного органу досудового розслідування злочинів у вищих ешелонах влади, як ДБР, було фактично повністю знівельовано, а запропоновано створити, насправді, орган, який буде займатися виявленням, розкриттям і розслідуванням злочинів, які до цього були підслідні не тільки слідчим органів прокуратури (у свій час – військової), як це справедливо передбачалося в Перехідних положеннях до КПК 2012 року, а в більшій мірі – слідчим Національної поліції?

Більше того, передбачивши в законі за правило призначати на роботу в такий орган 51% слідчих і 60 % оперативних працівників, які просто повинні мати «відповідний стаж роботи в галузі права», тобто, які не мають будь-якого досвіду слідчої і оперативної роботи, а тим більше у військовій сфері, законодавці фактично заклали явно шкідливе підґрунтя для послаблення його функціональних можливостей. Як на таких непідготовлених осіб можна було перекинути весь масив вчинюваних  військових злочинів у країні, у якій в цей час точилися бойові дії?! Абсурд. Навіть перший керівник ДБР Роман Труба після свого призначення наголошував на тому, що його слідчі мають розслідувати злочини, вчинені лише вищим офіцерським складом, а розслідування інших військових злочинів потрібно передати військовій поліції чи військовій прокуратурі. Був навіть розроблений відповідний законопроект, який, як і всі інші прогресивні ініціативи у військовій сфері, на жаль, залишився не реалізованим.

Наразі для розслідування військових злочинів у структурі центрального апарату Державного бюро розслідувань  функціонує Управління з розслідування військових злочинів, а також  функціонують відділи з розслідування військових злочинів у кожному з семи територіальних управлінь ДБР, які, при цьому, знаходяться далеко по територіальності від військових гарнізонів і ще далі від фронтових позицій, що унеможливлює проведення ними оперативного і якісного розслідування, тим більше – одразу «по гарячих слідах». Але, що цікаво, і в цьому органі не обійшлось без ліквідацій і відновлень в цій специфічній сфері його діяльності. Від початку функціонування територіальних управлінь ДБР у 2020 році  в їхньому складі діяли окремі спеціалізовані відділи, які проводили досудове розслідування військових злочинів. У березні 2021 року на місцях вони теж були ліквідовані, в результаті чого, станом на лютий 2022 року, перед самим початком повномасштабного наступу агресора на Україну, такий підрозділ залишався  лише у центральному апараті ДБР. Хоча теж виникає закономірне запитання: чому було прийняте явно не раціональне рішення, якщо не сказати більше?!

Дотримуючись концепції необхідності функціонування повноцінної військової юстиції в кожний раз наголошую на створенні в Україні спеціального органу досудового розслідування військових злочинів – військової поліції. Такий орган повинен розслідувати замість ДБР усі військові злочини, окрім вчинених високопосадовцями, і відповідати за такі напрямки як:

1) захист прав, свобод і законних інтересів військовослужбовців, резервістів та військовозобов’язаних під час проходження ними зборів, а також членів їх сімей;

2) забезпечення правопорядку у Збройних Силах України та інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях;

3) попередження, виявлення і припинення правопорушень, протидія кримінальним правопорушенням та корупції у Збройних Силах та інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, а також в оборонно-промисловому комплексі держави;

4) здійснення досудових розслідувань у кримінальних провадженнях про кримінальні правопорушення відповідно до визначеної підслідності, та оперативно-розшукових заходів;

5) участь відповідно до законодавства у запровадженні та здійсненні заходів правових режимів воєнного стану і надзвичайного стану;

6) участь у забезпеченні правопорядку в районах бойових дій, зонах проведення операцій об’єднаних сил, миротворчих і антитерористичних операцій та у протидії диверсіям і терористичним актам на військових об’єктах;

7) забезпечення безпеки дорожнього руху транспортних засобів і бойової техніки Збройних Сил України та інших військових формувань;

8) забезпечення виконання призначених військовослужбовцям кримінальних покарань і адміністративних стягнень відповідно до законодавства та здійснення охорони військових об’єктів, визначених Кабінетом Міністрів України.

Такий спеціальний військовий орган буде відповідати стандартам наших закордонних партнерів, які також дотримуються необхідності функціонування військової поліції.

Так, військова поліція армії США включає частини та підрозділи зі складу регулярних військ, Національної гвардії та резерву і налічує понад 30 тисяч осіб, які мають досить широкі повноваження: підтримання дисципліни серед військовослужбовців, проведення розслідування військових злочинів, участь у проведенні антитерористичних заходів.

Органи військової поліції Канади діють автономно від військового командування та  підпорядковуються начальнику військової поліції Збройних Сил Канади. У Великій Британії функціонує поліція Міністерства оборони, а також військова поліція видів збройних сил.  Їх загальна чисельність складає майже 5 тисяч профільних військових поліцейських, які здійснюють безпеку військовослужбовців, охорону озброєння, військової техніки і майна на військових об’єктах.

У Федеративній Республіці Німеччині військова поліція є самостійним родом військ у сухопутних військах, однак має свої повноваження у Військово-повітряних силах, Військово-морських силах, а також у військах союзників по НАТО, які перебувають на території країни. Кількість військових поліцейських становить 4,5 тисяч, які охороняють військові об’єкти, органи управління, забезпечують безпеку транспортних перевезень, підтримують дисципліну у військових формуваннях.

Такий військовий орган функціонує і в Швейцарії. Особливістю військової юстиції Швейцарії є те, що кадри військової поліції формуються з поліцейських, які проходять строкову військову службу. Функції військової поліції ті самі, що й у поліції взагалі. Військова поліція, як і цивільна, має право затримати людину на 12 годин, далі суд має ухвалити рішення щодо подальшого утримання під вартою. Найбільш поширеними військовим злочином є ухилення від військового обов’язку – 70% від усіх розглянутих справ. Водночас, дисциплінарні стягнення, до яких належить і короткострокове взяття під варту, накладаються командирами військових підрозділів. Крім того, Швейцарія має військовий кодекс, який регулює військові злочини, а військова поліція працює разом з військовою прокуратурою і військовим судом.

Подібні формування є в інших країнах, наприклад, Японії, Китаї, Ірані, Туреччині, Індії, Пакистані, Ізраїлі, Італії, Франції, Нідерландах. Таким чином, військова поліція не є якимось українським ноу-хау. У багатьох країнах світу вже давно функціонують подібні структури.

Але,  реальні розмови (навіть не практичні) про створення в нашій країні військової поліції почали лунати лише у 2023 році, вже після 1,5 року повномасштабної війни. Наразі проглядається ймовірна готовність влади до цього процесу, є інформація про підготовку профільного законопроекту, проводяться обговорення, хоча чим це все закінчиться в майбутньому – достовірно не відомо…Адже дуже багато цінних ініціатив у минулі роки так і залишались на стадії законопроекту.

Так, вперше створити в країні військову поліцію запропонував президент Віктор Ющенко у 2008 році.

Він видав указ про реформу кримінальної юстиції, концепція якої передбачала трансформацію військової служби правопорядку ЗСУ, що функціонувала з 2002-го, у військову поліцію. Ющенко пропонував, щоб військова поліція займалася досудовим розслідуванням злочинів проти встановленого порядку несення військової служби. Але реформа не була реалізована, а під час ухвалення Кримінального процесуального кодексу у 2012 році військову службу правопорядку (базу для створення військової поліції) навіть не включили до списку органів досудового слідства.

Перший законопроект про створення військової поліції з’явився лише у 2015 році – цього вимагала коаліційна угода нардепів Верховної ради VIII скликання. Авторами ініціативи стали депутати від «Блоку Петра Порошенка» Микола Паламарчук та Віктор Король. Вони ж пропонували, щоб військова поліція займалася досудовим розслідуванням злочинів проти встановленого порядку несення військової служби, передбачених статтями 402-421, 425-435 Кримінального кодексу України. Вона мала б підкорятися Міноборони, а керівник призначатися міністром за поданням голови Генштабу. Чисельність військовослужбовців та працівників військової поліції мала б становити не менше 1,5% загальної чисельності ЗСУ. Але у законопроекту було дуже коротке життя: менш ніж через тиждень після внесення до парламенту його було відхилено та знято з розгляду.

Далі вже в 2016 році Уряд Володимира Гройсмана, згідно з програмою діяльності, теж зобов’язався створити військову поліцію, але навіть не напрацював відповідного законопроекту. Зобов’язання залишились лише піар-акціями.

У 2019 році чинний президент Володимир Зеленський доручив Кабміну Олексія Гончарука до квітня 2020-го розробити та внести до Ради законопроект про військову поліцію. Але до цього дедлайну Гончарук та його уряд відправили у відставку і законопроект так і не розробили. До подібних ініціатив повернулись аж у 2022 році, коли був розроблений законопроект № 6569 «Про Державне бюро військової юстиції», який також залишився лише на папері.

Таким чином, для належної реалізації завдань державної політики воєнної безпеки доцільним є запровадження саме військової поліції на основі міжнародних стандартів та позитивного зарубіжного досвіду щодо організації її діяльності та функціоналу. В умовах війни та зовнішньої агресії потрібно на законодавчому рівні закріпити чітку систему військової юстиції, яка б забезпечувала належний рівень захисту прав і свобод військовослужбовців, правопорядок у ЗСУ загалом, а військова поліція має бути  невід’ємною частиною військової юстиції.

Далі повертаємось до цифр.

Цікаво, що в щорічному звіті ДБР за 2022 рік, який виглядає ззовні надто благополучно і виокремлює лише окремі статистичні дані з їхньої роботи за звітний період, чомусь не йдеться про результати роботи по всіх напрямках, у т.ч. і пріоритетних, натомість акцентувалася найбільша увага на звіті про розслідування так званих, «справ Майдану»…

І це при тому, що в 2020-2021 роках ДБР детально звітувало про розслідування військових злочинів, коли їх вчинення було набагато менше, ніж у 2022 році. У той же час,  в їхньому статзвіті за 2022 рік навіть не вказаний  розділ про військові злочини, хоча  вони складають, тільки вдумайтесь на хвилинку,  63,5% від усіх кримінальних правопорушень, які були обліковані слідчими ДБР в минулому році (або 13 583 з 21 399 кримінальних правопорушень)!!! Проте, чомусь на своєму сайті відомство не виокремило для громадськості взагалі ніяких деталей  даних про  стан розслідування військових кримінальних правопорушень, як робило це в попередні роки. І це не дивно, бо, на мою думку, не було про що звітувати, так як на кінець року не розслідуваними залишились 11 250 облікованих кримінальних правопорушень даної категорії  (або 82,8%) і лише відносно 15,9% таких злочинів були передані обвинувальні акти та відповідні клопотання до суду!

Як виглядають результати досудового розслідування цієї специфічної категорії злочинів, можна побачити також у загальній таблиці, починаючи з 2014 року. Дані 2013 року в статистиці формувались по іншому принципу, враховуючи і провадження минулих років, тому ми їх не будемо розглядати в цій таблиці для об’єктивності цього дослідження.

Таким чином, з даної таблиці можна зробити такі висновки: у 2014-2017 роках досудове розслідування військових злочинів було більш-менш активним, у середньому в 53-75% кримінальних проваджень конкретним особам повідомлялось про підозру та по більше ніж у 50% із них були направлені обвинувальні акти до суду (окрім 2014 та 2015 років, коли  питома вага обвинувальних актів складала 20% і 37%, відповідно).  Кількість закритих проваджень у той час теж не була надто великою – в середньому 10%, окрім 2015 та 2016 років, коли така цифра була трішки більшою -близько 17-19%.

Проте, з кожним роком, починаючи із 2018-2019 років, ця результативність почала зменшуватись: після початку роботи слідчих ДБР кількість висунутих підозр, наприклад, у 2020 році зменшилась до 32%, а кількість направлених до суду обвинувальних актів – до 28%. Відсотки закритих проваджень залишались відносно стабільними – близько 10%.

А ось кількість незакінчених розслідуванням кримінальних проваджень про військові злочини на кінець року в цей період, навпаки, лише збільшувалась з року в рік і на кінець 2022 року вже становила 82,8%, що свідчить про фактичну неготовність цього відомства до роботи по розслідуванню саме цієї категорії кримінальних правопорушень, тим більше, під час активних бойових дій. Хоча і звинувачувати в повній мірі тільки керівників цього нового органу досудового розслідування не можна, бо таке становище пояснюється і так званими постійними «реформами» як в ДБР, так і, особливо, в прокуратурі, яка на цей період теж була фактично паралізована: ліквідована військова прокуратура, проводилась ганебна з грубими порушеннями прав людини так звана «переатестація» прокурорів, їхні штати при цьому заповнювались, у  першу чергу, людьми без будь-якого досвіду слідчої та оперативної роботи, а прокуратури – в основному, людьми «з вулиці», без досвіду, мали місце тяганина і зволікання у проведенні явно надуманих і шкідливих «конкурсів», особливо в діяльності зовнішньої конкурсної комісії при укомплектуванні центрального апарату ДБР.

Не треба забувати й того неприємного факту, що понад один рік тривав явно негативний період, коли ДБР ще не запрацювало, а повноваження слідчих прокуратури вже закінчилися і військові злочини розслідувалися ким завгодно.

До речі, передостанній рік, перед початком повномасштабної війни, продемонстрував повну неготовність органів правопорядку й прокуратури до розслідування такої великої кількості військових злочинів, адже лише у 19% цих кримінальних правопорушень були вручені підозри і тільки у 15,8% із них обвинувальні акти були направлені до суду, що було найгіршим показником, починаючи з 2014 року!

Ще більш невтішними є статдані за перше півріччя 2023 року, які явно демонструють фактичний параліч нашої нинішньої правоохоронної системи через надмірну завантаженість органів правопорядку і, тим більше, прокуратури, що призвело до край низького коефіцієнту рівня розкриття таких злочинів – лише у 9,5% таких проваджень обвинувальні акти були направлені до суду, а 89,9% – досі залишаються не закінченими розслідуванням! З цього можна зробити очевидний висновок, що так звані реформи, які розпочалися з 2014 року, нанесли просто нищівну шкоду системі органів досудового розслідування в Україні, а тим  більше – прокуратурі, та призвели до відвертого занепаду у їх діяльності, замість очікуваних позитивних змін, які і були основним гаслом таких перетворень.

Але, головною причиною названих вище нікчемних результатів у протидії військовим злочинам було скорочення і звільнення під різними приводами великої кількості професійно підготовлених вузькоспеціалізованих слідчих та військових прокурорів, що і сприяло породженню справжнього колапсу, коли правоохоронна система сьогодні потерпає від величезної кількості зареєстрованих проваджень даної категорії (і це при тому, що значна частина із них не виявлена і не облікована в силу різних причин), які фактично нікому розслідувати, бо навантаження на кожного із працюючих нинішніх повноважних правоохоронців, а тим більше прокурорів, явно непід’ємне.  

 Що знаково, так це те, що у владі були намагання покращити ситуацію та відновити  професійне ядро спеціальних правоохоронців для розслідування військових злочинів. Так, 1 квітня 2022 року Верховна Рада ухвалила законопроект №7058, який відкривав можливості повернення військових прокурорів, враховуючи збройну агресію Росії проти України.  Проте, чинний президент  ветував цей законопроект, вказавши, що наявність військових прокурорів, начебто, «не узгоджується з концептуальними засадами діяльності та функціями прокуратури, визначеними Конституцією України», що не було переконливим обґрунтуванням.  5 серпня 2022 року член правоохоронного комітету парламенту Владлен Неклюдов, до речі –  професійний прокурор, подав інший законопроект №7576-1, яким, усупереч позиції Президента, знову пропонував відновити окрему вертикаль військових прокурорів. Зокрема, передбачалося фактичне відновлення військової прокуратури, яке допомогло б більш ефективно розслідувати та доводити до завершення провадження про воєнні та військові злочини. Не можна сказати, що дані ініціативи були бездоганні, проте основна їх ідея та вектор напрямку запропонованих конкретних дій був абсолютно вірним та направлений, перш за все, на зміцнення рівня національної безпеки і обороноздатності країни  та пришвидшення нашої Перемоги.

Більше скажу, у 2019 році усі профільні експерти закликали Президента країни та усіх причетних до таких явно шкідливих намірів не ліквідовувати військову прокуратуру, хоча б тимчасово на період війни, оскільки об’єктивно прогнозували руйнівні наслідки таких дій. Навіть Головне юридичне управління Верховної Ради  у своєму висновку на згаданий проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (реєстр. № 1032 від 29.08.2019) зазначало, що «у зв’язку з ліквідацією військових прокуратур буде зруйнована система підготовки військових прокурорів з певним рівнем знань військового законодавства і військової специфіки (озброєння та бойова техніка, порядок користування військовим майном, порядок підлеглості, стратегія і тактика військових дій тощо), що може призвести до зниження якості досудового слідства у певних категоріях справ та рівня захисту прав і свобод військовослужбовців, а також державних і громадських інтересів у сфері оборони держави. Можливість у разі потреби створювати спеціалізовані прокуратури (як це пропонувалося у законопроекті) не вирішить цього питання через брак кадрів із відповідною підготовкою у сфері військового права»!

Хоча військові прокурори виконували, на перший погляд, загальні функції органів прокуратури, вони здійснювали це в специфічній військовій сфері правовідносин. Більше того, у цій структурі органів державної влади була зайнята велика кількість спеціально підготовлених (більше ніж 1000 осіб, хто мав стосунок до військової діяльності) правників, які виконанням покладених на них повноважень тільки зміцнювали обороноздатність   нашої держави та її національну безпеку.

Тому обґрунтування ліквідації військової прокуратури в державі, яка перебувала в той час уже фактично в стані війни і, тим більше, напередодні повномасштабного вторгнення РФ, і досі залишає за собою багато питань. У результаті цього сьогодні розслідування військових злочинів не стало першочерговим завданням і так надмірно завантажених цивільних органів правопорядку, які ще й під прискіпливою увагою міжнародних партнерів змушені розслідувати не менш актуальні воєнні злочини.

Натоміть боротися з військовими злочинами  після початку повномасштабної війни у Верховній Раді вирішили  по-іншому, а саме – посилили відповідальність лише військовослужбовців рядового складу, прийнявши скандальний  Закон № 2839-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» (законопроект № 8271), який посилює кримінальну відповідальність військовослужбовців за невиконання наказів керівництва. Зокрема, судам заборонили пом’якшувати покарання чи давати умовні строки для військових, засуджених за окремі види злочинів: непокора (ст. 402), невиконання наказу (ст.403), погрози чи насильство щодо начальника (ст.405), самовільне залишення військової частини (ст.407), дезертирство (ст.408), самовільне залишення поля бою (ст. 429). Даним рішенням командування отримало безпрецедентні важелі впливу на підлеглих та покарання військовослужбовців позбавленням волі практично за будь-яку критику їхніх рішень, навіть якщо вони некомпетентні та спираються на невдалий бойовий менеджмент, що, на жаль, має місце і зараз. Фактично закон дозволяє перекладати командирам свою відповідальність на рядових військових.

Уникнути, наприклад, відступу з позицій допомогли б прояви лідерських якостей командирів, морально-психологічне забезпечення, робота над мотивацією бійців, налагодження зв’язку з сусідніми підрозділами і загалом зрозуміле пояснення задач. Натомість нові норми закону могли не тільки посилити військову дисципліну в ЗСУ та інших військових формуваннях, але і, навпаки, створити внутрішній конфлікт в підрозділах і розкол між рядовими військовослужбовцями, офіцерським складом і командуванням. Замість того, щоб сформувати атмосферу довіри у військових підрозділах, закон може тільки посилювати претензії військовослужбовців до своїх командирів. Дійсно, значна частина військовослужбовців сприйняли цей закон як фактично прояв  зневаги до людей, тим більше, тих, які пішли захищати  свою землю добровільно, замість забезпечення гідних умов їх утримання.

При цьому, зверніть увагу: щоб прийняти такий резонансний законопроект, парламенту вистачило лише п’ять днів (!). Його внесли в парламент від імені депутатів «Слуги народу» 8 грудня 2022 року, профільний комітет розглянув його 12 грудня, а вже на наступний день депутати без тривалого обговорення проголосували його відразу за основу і в цілому.

Критичним тут є і ще той факт, що нинішні судді та органи досудового розслідування сьогодні не є профільними, тобто, спеціалізованими військовими, а тому позбавлені можливості об’єктивно оцінити, тим більше, на місці бойових дій, наприклад, той факт, за яких умов і чому військовослужбовці, наприклад, відійшли з лінії зіткнення. Раніше, коли ці функції виконували  військові прокурори та компетентні слідчі, які особисто виїжджали своєчасно і безперешкодно на місце події, в т.ч. і на передову лінію, вони предметно могли  розібратись в ситуації і справді дійти висновку, якою була справжня оперативна обстановка і чи можна було вчинити інакше. Загальнопрофільні прокурори, судді та слідчі ДБР, яку б форму вони б не одягали, не мають нічого спільного з військовою справою, не мають таких знань, а тим більше – розуміння, а тому і правової можливості розібратись справедливо у вчинених військових злочинах.

Тобто, наша влада, на жаль, не захотіла боротися з причинами такого становища, а вирішила діяти фактично по радянському методу – «затягувати паски», знімати доплати військовим та посилювати їх відповідальність. Проте, як показує уже наявна статистика за 2023 рік, таке відношення до військової справи та наведення в ній правопорядку лише демонструє  військовослужбовцям нехтування їхніми  правами та, тим більше, їхніми життями, а також відверте небажання забезпечити дотримання законності у Збройних Силах України, які боронять свою Батьківщину від лютого ворога. Тобто, складається враження, що наші законодавці і не бажали вживати необхідних заходів збалансування рівномірної необхідності у підвищенні дисципліни у військах та забезпечення прав і свобод самих військовослужбовців під час війни.

(далі буде)

Джерело: Naspravdi Today