Партизани XXI століття гартуються у лавах ССО ЗСУ
З перших днів повномасштабного вторгнення російських військ в Україну на її захист встали воїни Руху опору.
Формування загонів підпілля у ворожому тилу поклали на Сили спеціальних операцій Збройних Сил України.
Частина із них організувала партизанську роботу на захопленій росіянами території, інша частина стала до виконання завдань на лінії фронту.
Про одну із таких груп, розповів в інтерв'ю її керівник – досвідчений воїн-спецпризначенець, інформує медіаагенція "Останній Бастіон" із посиланням на Командування ССО ЗСУ.
Боєць уточнює, що у графіку його партизанського підрозділу немає вихідних чи святкових, відпусток і недільних посиденьок із родинами, але є постійна боротьба за волю України.
– Як відбулося бойове хрещення вашого підрозділу? Адже, усі хлопці прийшли до вас із цивільного життя: хтось маючи досвід служби в АТО-ООС, хто взагалі – ні. Чи виправдали очікування вчорашні цивільні?
– 13-го березня ми отримали завдання виїхати в район села Ясногородка (Макарівський район Київської області), закріпитися і здобути максимум інформації про пересування противника та його дії. Ми вийшли в район села Осиково, що поруч з Ясногородкою, увійшли у взаємодію з 95 бригадою, яка там перебувала, а також з групами 3-го і 8-го полків ССО. Почали працювати над виконанням задачі, суть якої полягала в тому, щоб відрізати Ясногоргодку від сусіднього Мотижина і перекрити ворогу шляху постачання боєприпасів та живої сили.
Ми виходили групою із сімнадцятьох хлопців. Четверо із них, до речі, були до цього "необстріляні". Перший вихід відбувся з певними недоліками, адже, частина людей до кінця не розуміла, як діяти за певних обставин. Утім, на пів шляху: під час першого контакту з противником люди зрозуміли практично без слів, що мають робити, своє місце у групі і як із нею взаємодіяти.
Була ситуація, коли нам повідомили, що у противника на озброєнні є зенітно-ракетні комплекси "Бук". Ми висунулися до околиць села Мотижин для перевірки цієї інформації, та визначення координат у разі підтвердження. При переході від Ясногородки вперлися в противника, він був за 600 метрів, і побачили російський танк. Вирішили навести на противника артилерію, а після її роботи, зайти на ворожі позиції і добити решту. З артилерією тоді не склалося і ми відійшли. Але, на другий день по російським позиціям вдарила артилерія Національної гвардії.
Треба відзначити, що батальйонно-тактичні групи ворога були розосереджені в районі Ясногородка-Осиково і наша артилерія била їх постійно. Після кожного нашого артнальоту вцілілі росіяни збирали свої недобитки та знову намагалися закріпитися. Так сталося і тому місці, на яке ми натрапили. Там ворог зосередив 4 танки, 7 БМП, установка "Град" і дійсно ще був ЗРК "Бук". Там їх і накрили артилеристи кількома гаубицями Д-30.
Працювали біля тих позицій ми не без халеп. На бойовому виході у нас був з собою дрон. Ми його лише підняли і опустили. Я кажу хлопцям: «Якщо нас засікли ворожі РЕБ, то відійдіть на 300 метрів назад». Вони відійшли, а за хвилину нас вже накрили ворожі міномети. Чуйка тоді дійсно зіграла вчасно і біди ми уникнули. А от противник поніс втрати, адже, того дня ми таки вдало корегували артилеристів НГУ.
– На вашу думку, наскільки добре показав себе підрозділ під час боїв за Київщину? Адже, часу на підготовку і злагодження групи у вас було обмаль.
– Іншого виходу, аніж показати себе вдало, у них не було. Хоч до нас прийшли чимало людей невійськових професій, але ми зібрали справжню команду. Відшліфовуємо їхні навички, навчаємо і, я певен, вони продемонструють набагато кращий результат. Головне, що на початку навіть зі своєю невеликою підготовкою вони показали високий моральний рівень, а фах ми вже дошліфуємо.
Навчаємо їх безпосередньо "у полях" (це інтерв'ю записано на позиціях, які утримували на Київщині російські десантники. – прим. Командування ССО ЗСУ), намагаємося їм наочно на практиці, а не на папері, показати, що їх може чекати і як діяти на місці виконання завдання. Усю інформацію вони вбирають як губка.
– У чому полягає суттєва відмінність між бойовими групами центрів ССО України, таких як 3 чи 8 полки, і групами Руху опору?
– Насамперед, у бойовій підготовці особового складу. У центрах ССО – фахові кадри. І вони нам дуже допомагають як в зоні бойових дій, так і під час навчань, діляться корисною інформацією. Варто зважати, що до 2014 року у війську була одна тактика, а після – зовсім інша, напрацьована у реальних боях, все змінилося кардинально, в тому числі та мислення молодих спеціалістів, тактичні та стратегічні підходи. Зокрема, це відбувається і коштом розвитку технологій.
Наприклад, у 2014 році я досить скептично ставився до планшетів і довіряв традиційним засобам, за якими вчився сам: компасу, карті, курвіметру. І так було до певного моменту, аж поки не втрапив у халепу, коли по карті 1942 року, (оновлену у 81-му) вийшов замість табору у вороже лігво. Тоді я швидко зрозумів, що треба переходити на сучасні технології і це лише один такий приклад.
– Ви бачили, як діяв ворог, намагаючись прорватися до столиці, оцінювали його дії, аналізували тактику. У чому вона полягала і як впливала на полі бою?
– Ми максимально швидко намагаємося вивчати як росіяни нав’язують свою тактику, як проводять підготовчі дії, облаштовують позиції. Наприклад, за моєю власною оцінкою подій в районі Мотижина, противник готував позиції заздалегідь. Адже, де б вони не перебували – завжди обирали панівну висоту. Коли ми намагалися просунутися з 95 бригадою з Осикова до Мотижина, ми просто туди не дійшли. Тому, що навіть свої дозори росіяни розташовують на висотах.
А ще дуже добре розчиняються у мирній забудові: в цивільних будинках – там, куди не будеш стріляти артилерією. Тому доводилося вибивати їх фізичним шляхом. Тобто, противник заздалегідь знав, де буде розташовуватися, планував операцію з вторгнення не один рік, добре організував і використав агентурну складову. Але, росіяни не врахували саме цивільних людей, розраховуючи, що їх будуть зустрічати з квітами, а звичайні українці стали зупиняти танки навіть з голими руками.
– Наскільки важливою є роль Руху опору в протистоянні окупантам?
– Партизанську війну ще не вигравав ніхто. Як свідчить історія, спротив частково могли придушити, але партизанську війну – ні. Це свідчить про те, що нам потрібно розвивати свій Рух опору. Адже, до нього входять патріоти, люди різних професій, з нестандартним мисленням. З 2014 року я працюю виключно з добровольцями. З ними дуже легко, тому що де б і які завдання ці люди не виконували, вони самі налагоджують комунікацію з іншими підрозділами, швидко організовують взаємодію.
У той час, коли звичайний військовий очікує команди, обмежений статутом і певними бюрократичними процедурами. Люди, які прийшли з цивільного життя дуже швидко адаптуються до навколишніх умов, серед них немає високої ієрархії та вони швидко приймають необхідні на своєму рівні рішення.
Фактично, як можна пересвідчитися з вищевикладеного, у битві за Київ ССО ЗСУ стали кісткою у горлі російському окупаційно-терористичному контингенту, представникам якого влаштовано справжнє пекло за скоєні воєнні злочини.
Насамкінець неназваний командир партизанського загону наголосив, що для його бійців не важливо день на дворі чи ніч, адже час для роботи визначається поставленим завданням, заради того, аби українці знову побачили світанок.
Своєю чергою, як раніше повідомляв "Останній Бастіон", Сили спеціальних операцій Збройних Сил України дякують за підтримку і допомогу колишньому прокурору Анатолію Мельнику.
