Перспективи сецесії Північного Кавказу

Торік ресурсна федерація московії перейшла Рубікон, наблизившися до розпаду. Першими, хто вийде з її складу, буде Чечня з сусідами...

Північний Кавказ – дуже складний, багатогранний та непередбачуваний географічний регіон, який нині окупований РФ. На його території розташовуються наступні окуповані республіки:

1. Чеченська Республіка Ічкерія;
2. Дагестан;
3. Інгушетія;
4. Північна Осетія-Аланія;
5. Кабардино-Балкарія;
6. Карачаєво-Черкесія;
7. Адигея.

Для порівняння, до складу колишньої Югославії входило стільки ж нині незалежних держав:

1. Сербія;
2. Хорватія;
3. Чорногорія;
4. Словенія;
5. Боснія і Герцеґовіна;
6. Північна Македонія;
7. Косово.

Окрема паралель у тому, що держави Північного Кавказу та колишньої Югославії розташовуються на території гірських масивів: Кавказу та Балкан відповідно. Себто, певні спільні моменти є, та головний з них, звісно, прагнення незалежності.

Якщо у балканських держав вдалося кому відновити, а кому здобути незалежність, то з державами Північного Кавказу все набагато складніше. І от чому: річ у тім, що древні державницькі традиції, серед держав Північного Кавказу має лише Ічкерія!

Вона майже 50 років – із 1817-го по 1864-й – воювала проти Російської імперії під проводом Шейха Мансура (батальйон імені якого зараз воює за нас) та Бейбулата, якого російський поет-пропагандист Алєксандр Пушкін називав "Грозою Кавказа".

Інші ж гірські народи воювали у складі Північно-Кавказького Імамата та Зихії, нині неіснуючої держави адигів і черкесів. Тож, у принципі, якщо робити акцент на тих, хто більше за всіх інших має шанси відновити незалежність – то треба акцентувати на ЧРІ.

Втім, усі ми знаємо, що після Другої Чеченської війни, яка закінчилась у 2009 році ліквідацією незалежності Ічкерії та приходом до влади там клану муртадів Кадирових, розхитати ситуацію передовсім там буде важко. Важко з наступних причин:

1. Всі сфери суспільно-політичного життя ЧРІ контролюються Кадировими.
2. Шляхом регулярної данини, яку платить Рамзану Кадирову Кремль за лояльність та перебування у складі РФ, він завів власну армію, якої немає більше у жданого очільника регіону на території РФ.

Тому попри те, що зараз на нашому боці воює два чеченські батальйони – імені Шейха Мансура та імені Джохара Дудаєва,  – не можна вправлятися у псевдопереможній риториці типу: «А потім ці два батальйони звільнять Ічкерію». (Теж саме стосується риторики щодо полку імені Кастуся Каліноўскага і деокупації Білорусі; це так, до слова).

Для "ефекту доміно" треба бити в інші місця. І от куди – у Даґестан, хоча хтось і скаже: «Так це ж було вже!», – і матиме рацію у контексті історичної ретроспективи та війни там у 1999-му, яка de facto заклала початок для Другої Чеченської.

Адже тоді у Дагестан увійшли війська під командуванням Шаміля Басаєва, Хаттаба, "Хамзи" та Арбі Бараєва. Однак то було тоді, а що ж зараз?

А нині ми бачимо колосальне напруження у "вузлі" РФ-Вірменія-Азербайджан-Іран-Туреччина-Сирія-Ізраїль. До чого ж тоді тут Даґестан?

Річ у тім, що Азербайджан, який ніяк не може розібратися з російськими "миротворцями" у Карабасі, а також відчуває постійну загрозу від російського сателіта Ірану, передовсім через Автономну Область Нахічевань, вважає Дагестан своїми історичними територіями. Отак от.

І не тільки тому, що у Дагестані азербайджанська – є одною з офіційних мов, але тому, що у 2011 році РФ передала Азербайджану два дагестанських села Палидли та Урьяноба, а також водозабір. Прикметно те, що у цих селах живуть не азербайджанці, а лезгіни, та факт залишається фактом: Азербайджан у 2011 році трохи збільшився коштом Дагестану.

Я переконаний, що у разі невиконання Росією умов по перебуванню її "миротворців" у Карабасі, а також у випадку мовчазної згоди у випадку агресії Ірану, Азербайджан почне хитати Дагестан. Баку аргументуватиме це пантюркізмом, який "проповідує" ментор родини Алієвих з Анкари – поки що президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоґан.

І от тоді можна буде говорити про Ічкерію та інші окуповані держави Північного Кавказу. Тож, на мою думку, всі ці процеси розпочнуться у 2024-2025 роках, і зрештою призведуть до появи як мінімум (увага!) шести незалежних держав (це ж, якщо Адигея і Карачаєво-Черкесія захочуть разом відновити Зихію).

Автор – Назар Приходько, політолог-міжнародник і військовий експерт