Реформована УРСР 2.0 ніколи не переможе РФ
Зашкарубле українське суспільство не розуміє потреб мінливого фронту. Влада ж відмовляється відірватися від корита, бо війна все спише.
Такий невтішний висновок на завершення другого року повномасштабного бойовища зробив військовослужбовець Збройних Сил України Ігор Луценко. За його словами, державна система у нас має совєцькі гени, а отже прекрасно оснащена для придушення волі й розуму як рядового вояка, так і обдурення обивателя.
Люди призвичаїлися до щоденних фронтових зведень, натомість досі ніяк не пристосувалися до того, що сотні тисяч поранених захисників потребують надмірної уваги та належного ставлення цивільних. Довго ігнорувати тих, хто врятував нас від російської навали суспільству не вдасться, бо тоді станеться соціальний вибух.
Фактично, опанована Зе-командою державна система працює на знищення України, хоч і прикривається показним патріотизмом. Тож, якщо український народ спробує змінити стан речей новим Майданом, а рівень протестних настроїв зростає, «слуги» здадуть Україну за безцінь РФ.
«Є категорія людей, котрим не звикати до поганих новин із фронту. Важче звикнути до відсутності хороших новин із тилу. Важко бачити таку кількість приспаних людей. Особливо вражає контраст офіційної риторики та реального ставлення суспільства до солдата. Саме суспільства, не тільки влади.
Чи знають наші обивателі, приміром, що якщо боєць поранений — то його можуть місяцями не випускати на лікування за кордон? Чи знають, що є госпіталі, де по кілька діб старший медперсонал може не звертати увагу на прибулого з передової пораненого? Чи знають обивателі, що значна частина дуже потрібних державі й армії спеців гине на передовій, так і не дочекавшись переводу у потрібне місце, бо переміщення триває по пів року?
Чи знає обиватель, скільки штабних генералів вимагають від польових командирів штурмів ради штурмів, аби мати змогу доповісти політичним керівникам про чергові 100 метрів взятої посадки? А нікого з обивателів не жахає той факт, що питаннями держзамовлення на зброю донині завідують персоналії, чиї прізвища ще років 7 тому стали легендами недоумкуватості?», — слушно запитує Ігор Луценко.
Як дійсний військовослужбовець ЗСУ він наголошує, що зараз украй потрібен народний тиск. Тобто, ще вчора мав би з'явитися широкий рух за права солдатів і за реформи у військовій сфері, осмислений і не політизований, але цього немає зі зрозумілих причин.
«Знаю, що це не поміняє сама влада чи опозиція. Це не поміняють бійці зсередини. Але ж хтось має заступитися за солдата, як не ті, хто в тилу, хто не перебуває в рамках військової рамки, де солдат за визначенням не має скаржитися ні на що. Чи зможуть це обивателі та влада зробити це без прочухана, без чергової облоги Києва? Відповіді у мене для вас немає», — зазначив Ігор Луценко.
Насамкінець слід зауважити, що суспільство, яке на 73% голосує за маріонетку олігархів, отримує реальність, яка чомусь не влаштовує. Відтак починає вигадуватися нова віртуальна реальність, підтримана Зе-телемарафоном, де постійні успіхи та немає втрат, але просування фронту чомусь не відбувається, як не відбувається боротьби з корупцією.
Український народ (принаймні, його більшість) нині знаходиться в інформаційному запої, людей оповили інформаційною наркоманією, уникаючи неприємних і болючих фактів. Медіаагенція «Останній Бастіон» не мириться з цим злом, ми залишаємося острівцем тверезості та здорового глузду у мороці, повертаючи читачів у дійсність.
