Російська мобілізаційна машина навіть не думає зупинятися, – боєць ЗСУ
Наразі немає ознак отримання російськими окупантами достатнього наступального потенціалу, аби здобути значні успіхи у майбутньому.
Як й очікувалося, за жовтень мобілізовані продовжують масово прибувати на територію України, вводитися в бій без підготовки та гинути. Так, зокрема видання "BBC" пише, що рідні так званих "ч-мобіків" почали отримувати сповіщення про їх загибель з 9.X.2022, а вже 13.X.2022 один із російських військових комісаріатів підтвердив перші втрати серед призваних ним.
Водночас, російськими Telegram-каналами вже стоїть виття через те, як їх співвітчизники демонструють декомунізацію та славу російської зброї в діях, детально продуманих командуванням. Те, що Збройні Сили Російської Фейлдстейції, як завжди, демонструють якісну роботу й просто женуть на смерть представників народу-людожеру до того, як вони чомусь навчаться, це дійсно гарна новина.
Втім, проблема залишається. Російська мобілізаційна машина навіть не думає зупинятися, не дивлячись на обіцянки російського уряду розібратися з "боярами на місцях", й станом на сьогодні продовжує гребти мобілізованих.
Кремлівський режим, схоже, досить свідомо керується специфічними трактовками діалектичного принципу переходу кількісних змін в якісні. Путінська банда збирається мобілізовувати декілька сот тисяч росіян на гекатомбу у надії, що рано чи пізно це дозволить здобути РФ перемогу, а не виснажить її ще більше та з часом відкине в Смуту.
Як завжди у сатаністів, певна безумна логіка в цьому присутня – насичення забойними тваринами лінії зіткнення створює додатковий тиск на Сили Оборони України та дає можливість побудувати "м'ясну" лінію оборони у Луганській та Херсонській областях. Це ускладнює наші подальші наступальні дії й значна оперативна пауза з нашого боку цілком ймовірна.
Не варто забувати й про те, що надлишок особового складу, потік котрого поки не закінчується, майже точно призведе до подальших спроб відкриття фронту на тих ділянках кордону, що нині були спокійними. Що стосується питання, з яких саме областей почнуть, то уявивши себе семидесятирічним психопатом, одержимим знищення всього живого, ідея наступу з Білорусі на Київщину та Волинь може здатися закономірною.
Втім, це не означає, що війна буде вестися між білоруським та українським народами – ЗС РБ небоєздатні й будуть виконувати хіба що допоміжну функцію. Повертаючися до питання застосування ядерної зброї, зауважу, що існує дві можливі реакції з боку країн ЄС та НАТО у цьому випадку: асиметрична конвенційна або симетрична ядерна відповіді.
Нещодавна заява Високого представника ЄС Жозепа Борреля чітко демонструє, що консенсусом стала асиметрична конвенційна – за його словами, ЄС та НАТО також не блефують. «Будь-який ядерний напад на Україну створить відповідь. Не ядерну відповідь, але таку потужну відповідь з військового боку, що російська армія буде знищена».
Таким чином, наразі ми спостерігаємо стримано оптимістичну ситуацію. Кремлівський режим продовжує демонструвати неадекватність та непридатність, військово-матеріальна допомога з боку країн Заходу продовжує поступати, ядерне стримування РФ продовжується.
Немає ознак того, що ЗС РФ отримають достатній наступальний потенціал, щоб здобути значні успіхи в майбутньому. Втім, запас міцності у противника, нажаль, істотний, й тил має морально та фізично готуватися до війни, котру ворог зможе вести, може, не декілька років, але як мінімум ще рік-два.
Автор – Георгій Кавецький, військовий аналітик і боєць Збройних Сил України
