Шлях євроінтеграції України тернистий
Прямо зараз українці платять кров'ю і життями за свій вибір – бути частиною вільної та заможної Європи! Натомість Європа опирається...
Такі відомості з посиланням на власні джерела серед чиновників у Брюсселі та депутатів у Страсбурзі оприлюднило впливове міжнародне видання "Financial Times ". Про це передає медіаагенція "Останній Бастіон".
Рік тому Урсула фон дер Ляєн, президент Європейської комісії, заявила в українському парламенті: «Попереду довгий шлях. Але Європа буде на вашому боці на кожному кроці, так довго, як це буде потрібно, від цих темних днів війни до моменту, коли ви переступите поріг, що веде до нашого Європейського Союзу».
Вона мала рацію в тому, що шлях України до ЄС буде довгим. Наскільки довгим, стало зрозуміло, коли в липні Україна, яка прагнула вступити до Північноатлантчиного альянсу, іншої провідної організації західного світу, отримала делікатно сформульовану відповідь, що НАТО надішле запрошення, коли "союзники погодяться і умови будуть виконані".
У будь-якому випадку, членство в ЄС може виявитися для України ще складнішим завданням, ніж вступ до НАТО. В обох випадках передумовою для розширення членства є одностайна згода країн-членів Альянсу.
Як виявила Швеція після подання заявки на вступ до НАТО, – цей процес не обов'язково є гладким. Але заявка України на вступ до ЄС піднімає додатковий набір серйозних викликів.
По-перше, вона пов'язана з процесом, до якого ЄС формально зобов'язався прийняти щонайменше 5 інших країн: Албанії, Молдови, Чорногорії, Північної Македонії та Сербії. Жодна з них, як і Україна, наразі не відповідає суворим вимогам ЄС щодо демократії, верховенства права, функціонуючої ринкової економіки та здатності виконувати зобов'язання, пов'язані з членством у блоці.
Ця довга черга потенційних вступників, яка розширила б клуб ЄС із 27 до 33 або навіть 37 країн, проливає світло на другу перешкоду на шляху розширення блоку. Яким би бажаним не було розширення як спосіб стабілізації східного та південно-східного сусідства Європи, воно вимагатиме далекосяжних змін в інституціях, політиці та фінансових механізмах ЄС.
Що стосується інституцій, то буде важко, але не неможливо прийняти нових членів шляхом перерозподілу місць в Європейському парламенті, перерозподілу голосів у Європейській Раді (в якій засідають національні уряди) та реорганізації Комісії. Набагато складнішим є питання про те, чи варто замінити одностайність у таких сферах, як оподаткування та зовнішня політика, на систему голосування більшістю голосів, і якщо так, то яким чином.
Це саме те, що запропонував канцлер Німеччини Олаф Шольц у своїй промові минулого року в Карловому університеті у Празі. Він слушно зауважив, що в міру розширення зростатиме ризик того, що одна країна може використати своє право вето для блокування спільної політики.
Якщо ж ЄС вирішить дотримуватися мажоритарної системи голосування, то різні групи країн можуть вирішити рухатися вперед самостійно в різних сферах політики. «Це був би заплутаний клубок, – і запрошення для всіх тих, хто хоче зробити ставку проти об'єднаної геополітичної Європи та зіштовхнути нас один з одним», – зауважив Шольц.
Це сильний аргумент, але не всім він подобається. Матеуш Моравецький, прем'єр-міністр Польщі, заявив у березні, що реакція ЄС на боргову кризу і пандемію виявила "межі наднаціонального управління в Європі".
Розвиваючи свою приховану критику пропозицій Шольца, Моравецький додав: «В Європі ніщо не захистить свободу націй, їхню культуру, соціальну, економічну, політичну та військову безпеку краще, ніж національні держави. Інші системи є ілюзорними або утопічними».
Іронія полягає в тому, що Польща, палкий прихильник вступу України до ЄС, заперечує проти інституційних реформ, які могли б зробити розширення можливим. Але на цьому іронія не закінчується.
Як і Болгарія, Угорщина, Румунія та Словаччина, Польща хоче, щоб ЄС продовжив обмеження на імпорт українського зерна, щоб захистити вітчизняних фермерів. Ця суперечка свідчить про те, наскільки складно буде для ЄС інкорпорувати Україну.
Без масштабної реформи Спільної аграрної політики ЄС та регіональних схем допомоги Україна могла б претендувати на величезні кошти з бюджету ЄС, близько 65% якого йде на ці дві видаткові програми. Інші країни-кандидати, які, за загальним визнанням, є меншими за Україну, також розраховують на доступ до коштів ЄС.
Проте бюджетна реформа в масштабах, необхідних для оплати розширення, означатиме менше для багатьох країн Центральної та Східної Європи, які отримали десятки мільярдів євро з моменту вступу до ЄС з 2004 року і далі. Чи готові політичні партії та виборці піти на такі поступки в ім'я безпечнішої Європи?
Не забуваймо, що ще однією перешкодою на шляху України є твердження Угорщини про те, що нібито «етнічна угорська меншина в Західній Україні страждає від жорстокого поводження». ЄС, який прагне винагородити Україну за її мужній опір російській агресії, може і повинен наполягати на розширенні.
Україні та іншим країнам слід надати переваги, такі як певний доступ до фондів ЄС і право голосу в політиці, ще до набуття повноправного членства. Попри це, розширення обіцяє бути найскладнішим завданням у майже 70-річній історії ЄС.
Між іншим, як раніше вже повідомляла інформаційна агенція "Останній Бастіон", прості європейці готові й надалі всіляко підтримувати Україну. Причому, не тільки грошима і гуманітарними вантажами.
