Українці Донбасу призвичаїлися до життя на лінії фронту

Опінії
28 червня, 17:42
Українці Донбасу призвичаїлися до життя на лінії фронту
Фото: Дмитро Савченко

Кожен новий обстріл зі сторони російських окупантів – черговий привід для українських захисників акумулювати свою лють у вогневу відповідь.

Видавець, політв'язень, публіцист, речник НВР "Правий сектор"

Дзвінок у двері. Човгають старі капці лінолеумом. Дрязк замкових коліщаток.

Дідо, пустіть політати з вашого балкона. Бо всі квартири закриті, не хочемо двері вибивати, якось невдобно...

Та заходьте хлопці (!), — навстіж розкриває хід до хати, мов у темну печеру. Поправляє окуляри Ландау на резинці.

До вас тут уже приходили з маленьким вертольотіком інші... Так шо ви тут не перші...

"Сподіваюсь це хоч наші були" відповідаю умоглядно і так само уявно сміюсь. "Кадєт" і "Гуцул" розкладають Autel. За мить його тулуб у круговерті восми пелюсток здіймається мов Мері Поппінс у пасма повітря.

На дідовому слові "вертольотік" подумки згадався земляк інженер Сікорський. Його закинутий будинок на Ярвалу, де з Тьомичем прогулювали пари педагогічного училища.

Сікорський та його татусь були представниками галімінької, українофобської родини. Батько – психіатр; чорносотенець; упоротий монархіст і член ватного ККРН ("кієвскій клуб русскіх націоналістов"), такого собі політичного лепрозорію розпліднених пропагандою уродців-малоросів.

Фігурував у "справі Бейліса" як автор психо-експертизи і через це справедливо став клоуном алеї кошмарів на міжнародному медичному конгресі у Лондоні. На книжковій полиці діда припорошені корінці Горького і Бернарда Шоу.

Старі палітурки з посатаними нитками звисають над журнальним столиком. Він зберігає на своїй лакованій поверхні газети 5-річної давності та засмальцьовані чашки з недопитим чаєм.

Дід сидить у протертому до дірок фотелі в монументальній позі візантійського басилевса. Випромінює загадкове апофатичне мовчання.

Дід дивиться наскрізним поглядом Пантократора на дійство, що відбувається на балконі... Далі мовчить.

– І шо, вийде їх зупинити? – зненацька питає дід на виході з містичного анабіозу.

Ну, ми стараємось, як можемо, – тихо кажу у відповідь.

Кілька секунд і населений пункт супротивник починає крити "Градом". Пил половецької рівнини здіймається сірими локонами у повітря.

Ми швидкоруч підмотуємо манелі та гостримо напрямок на евакуацію з квартирної печери. На виході у коридорі з настінного календаря мені підморгує напівоголена Сі Сі Кетч 1988-го року.

Дід, ховайтеся до підвалу. Почався обстріл.

Не повертаючи голови у наш бік лунає категорична відповідь старигана: «Мене вже хер, шо злякає у цьому житті».

Читайте також:
Опінії
Для тих, хто вгризся в український чорнозем на Сході, час біжить скоріше і тендітність життя більш помітна. Війна стирає грані...
09 серпня, 18:12
Війна
Командування окупаційно-терористичних сил ресурсної федерації змінило тактику через неспроможність здолати всенародний спротив українців.
23 червня, 07:54
Опінії
Напередодні нашого контрнаступу у Луганській області ми дійсно бачили колони, котрі рухалися у бік Лисичанська-Сіверськодонецька.
06 червня, 18:10
Війна
До тепер вільні від московитських загарбників населені пункти Луганської області знищуються до фундаменту ворожою артилерією та авіацією.
15 квітня, 19:14
Опінії
Попри фактичне бункерне становище і спопеляючі канонади арти в Авдіївці продовжує працювати військово-цивільної адміністрації.
25 березня, 09:12
Війна
Чим ближче лінія східного фронту до передових позицій українських захисників, тим мінливішими стають бойові дії проти агресорів.
19 березня, 18:27