Українська нація пануватиме на своїй землі за однієї умови

Що різнить вільну людину від раба? Вочевидь, відповідальність за зроблені вчинки та сказані слова, які впливають на її долю і долю нації.

Головна відмінність між рабом і вільною людиною — не в ставленні до свободи (не так уже ті раби люблять своє ярмо і налигач, як дехто вважає), а у ставленні до ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ. Вона була, є і завжди буде визначальним фактором.

Раб — це людина, яка не здатна самостійно визначати міру своєї персональної відповідальності, бо не має навичок самостійного планування свого життя і трудової діяльності. Як наслідок, суб'єкт не здатен розрізняти суб'єктивні та об'єктивні аспекти буття й бачити межу:

• між тим, що лежить у сфері його компетенції та за що він несе відповідальність;
• і тим, що не є предметом його вибору і за що він відповідальності не несе.

Тому для рабів типові 2 стратегії поведінки. Перші — бундючні раби — скидають із себе будь-яку відповідальність за свої дії та свій вибір (і з виряченими очима доводять, що в штани їм наклав якийсь барига), тоді як другі — сумирні раби — беруть на себе всю вину світу (і покірно бубонять, що нам ніхто не доктор і ніхто нічого не винен).

Тому навіть зірвавшись із ланця, раб не може діяти конструктивно і потинявшись і побейкавшись деякий час без наглядача з батогом, знову вертається в стійло. Це й породжує міф «втечі від свободи», хоча насправді тікають не від свободи, а від відповідальності.

Вичавлювати із себе раба означає вчитися приймати відповідальні рішення. А от атрофовані навички відповідальної поведінки ніколи не відновлюються в один момент.

У країнах Західної Європи перехід від залежного до вільного стану завжди відбувався поступово. Спочатку рабів садили на землю, відпускали на заробки, давали вести якісь бізнеси — й у рабського стану, через покоління починали формуватися і закріплюватися навички самостійного буття.

Те саме із демонтажем кріпацтва. Комутація ренти, викуп селян на волю, звільнення сервів у королівських доменах — трансформація від безправного серва до вільного й самодостатнього селянина-парцелярія тривала віками.

І колективна свідомість встигала адаптуватися до нових реалій. Так само поступово відбувалася й трансформація від абсолютизму до ліберальної демократії, там же, де залежні категорії населення звільнялися одним махом (як на Півдні США чи в Російській Імперії), — виникали величезні проблеми з адаптацією.

Україні у цьому плані ніколи не везло. Збита із генерального європейського шляху монгольською навалою, польсько-литовською та московською окупацією.

Вона постійно потрапляла в хибну колію травматичних змін суспільно-політичного укладу, що постійно заводила її у безвихідь. Адже колективна свідомість не встигала адаптуватися до нових реалій.

Демократизація СССР, яка й породила оцю нашу посттоталітарну «демократію», була саме такою травматичною зміною. Вона не тільки не сприяла формуванню громадянського суспільства, а створювала перешкоди для його становлення.

Мільйони вчорашніх рабів, які не мали ніяких прав і ніякої власності, раптом отримали увесь набір прав і свобод. Надання прав і свобод суб'єктам, не здатним робити відповідальний вибір, веде до їхнього катастрофічного розбещення.

І те, що ми зараз маємо внаслідок чергового «свята демократії», що плавно перейшло у дику й розгнуздану вакханалію. Відверто кажучи, це вже гранична стадія розбещення.

Похмілля буде тяжким і потребуватиме реанімаційних заходів і довгого реабілітаційного періоду. Інакше наступна вакханалія закінчиться моргом.