Уральський самостійник А. Романов: «Мої земляки ненавидять Москву, але на барикадах будуть одиниці»
Ексклюзивне інтерв'ю-одкровення з представником реґіоналістського руху на Росії "Вільний Урал" ("Свободный Урал").
Російська Федерація — штучне за своєю природою державне утворення. Воно нагадує клаптикову ковдру, де чужі один одному культурно й економічно частини (суб'єкти федерації), як Дагестан і Бурятія, силою утримуються репресивним ланцюгом, котрий тягнеться з Кремлівського центру.
З часу відновлення воєнної аґресії Москви проти України під надуманим приводом "самовизначення російськомовних мешканців" Криму, Донецької та Луганської областей на Росії навпаки стали з ще більшим завзяттям обмежувати реґіоналістські та націонал-патріотичні рухи тамтешніх корінних народів. Але якщо про боротьбу чеченців і татар українці обізнані, навіть поверхово, то про інших борців з імперською гідрою навіть і не знають.
Інформаційна аґенція "Останній Бастіон" вирішила поспілкуватися з представником руху "Вільний Урал" Андрєєм Романовим, який вимушено знаходиться за кордоном (у Фінляндії), рятуючися від всюдисущих кремлівських карателів. Він розповів нам про те, як ідуть справи у російських політеміґрантів, яке ставлення до них з боку представників західної (європейської) демократії та чи є вільне майбутнє у народів РФ без Кремля і його колонізаційної політики.
- Добрий день, шановний Андрєю! Раді спілкуватися з людиною, яка зуміла пережити перипетії репресій і не зламатися. Скажіть, як зародився та розвивався рух "Вільний Урал", що він із себе представляє на сьогодні?
- Добридень! Точкою відліку створення "Вільного Уралу" я завжди називаю початок 2015 року. Саме тоді рух і став зароджуватися, коли у соціальних мереж, а особливо вКонтакте, з'являлися різні ґрупи та публічні сторінки з тематики незалежності Уралу. Адже чому, скажімо, Криму і Донбасу можна самовизначатися, а Уралу ні? Такі питання ставили собі уральці й самоорґанізовувалися в інтернет-просторі. Через одну подібну ґрупу, яка пропаґувала незалежність Уралу, і був затриманий у 2015 році челябінський реґіоналіст Алєксєй Морошкін. Його засадили до місцевого СІЗО, підпорядкованого обласному ФСБ, а далі — запроторили до психіатричної лікарні, де цілих 1,5 року марно намагалися "вилікувати від уральської самостійності".
У 2017 році з усього цього й утворився проєкт "Вільний Урал". Була взята за основу Уральська республіка, проголошена ще у 1993 році в Єкатеринбурзі, згодом заборонена урядом Боріса Єльцина. Ми аґітували земляків за незалежність Уралу і його інтеґрацію до європейського простору — це був суто реґіоналістський проєкт, який досі не дає спокійно спати Кремлю. Знаково, що нам у цій справі допомагали реґіоналісти з руху "Вільна Інґрія" та деякі зацікавлені українські проґрамісти. Всі кошти на здійснення даного проєкту я взяв із моєї соцдопомоги по безробіттю, яку на той момент отримував у Фінляндії, позаяк мав статус політбіженця. Мені доводилося бути засновником і редактором одночасно.
Ми були на той момент тими поодинокими уральцями, хто отримав політичний притулок на території європейської країни, а до цього 9 років займалися протестним рухом на Уралі: створювали у себе у місті громадські орґанізації, боролися за права робітників, виступали проти місцевого оліґарха, власне проти Путіна і РФ як такої, висловлювали підтримку Україні. Це була наша стихія, і ми з радістю взялися за створення проєкту "Вільний Урал". Мені на той момент допомагала пропаґувати наші ідеї дружина Олеся Романова, пізніше приєдналися й південноуральські реґіоналісти, які внесли свою лепту у створення руху.
З перших днів роботи "Вільного Уралу" цензурний орґан Кремля — "Роскомнадзор" — став проявляти до нього особливий інтерес. Нашому німецькому гостинґ-провайдеру надіслали відповідного листа зі звинувачуванням в екстремізмі та вимогою негайно закрити доступ до "Вільного Уралу"; за 3 місяці його роботи, "Роскомнадзор" заблокував сайт на Росії, а 2 роки потому німці таки закрили доступ повністю, відмовивши у наданні послуг. Він був занесений до реєстру заборонених сайтів. "Роскомнадзор" разом із Генеральною прокуратурою РФ заблокували навіть ґрупу вКонтакте на території Росії; пізніше була заблокована наша сторінка у Twitter. Далі гірше — YouTube-канал "Вільний Урал" з їхньої подачі було зачищено, у Facebook знищили нашу однойменну ґрупу, сторінка у "Живому журналі" теж була заблокована "Роскомнадзором".
- Розкажіть про сучасний етап переслідування кремлівськими спецслужбами Вашого руху та інформаційну цензуру. Адже не секрет, що всіх неугодних путінському режиму діячів записують в "іноаґенти" (вороги народу) і блокують інтернет-ресурси; про посадки до тюремних катівень навіть і не говоримо.
- Будь-хто незгідний із політикою Кремля відстежується силовими службами Росії. Де б активіст не перебував, його завжди переслідуватимуть, пеленґуватимуть й збиратимуть постійно нову інформацію. Коли ми займалися громадсько-політичною діяльністю у себе на Уралі, тільки ФСБ РФ "огортала" нас потрійним кільцем:
1) у кожному уральському місті нами займалося конкретне управління цієї структури;
2) приходячи на своє робоче місце, з нами відразу ж починав працювати відділ безпеки того чи іншого підприємства, чиї співробітники вийшли з КГБ СССР і "стукали" на нас "куди треба";
3) якщо їдеш з міста, то з тобою "працює" вже обласне управління ФСБ.
Всі вони один з одним пов'язані, а згодом до них приєднуються ще й інші служби — поліція, слідчий комітет, суди, охоронні підприємства, центр "Е". А от коли еміґруєш, то над твоєю справою починає вже працювати безпосередньо Луб'янка і контррозвідка.
Тобто, де б ти не був — завжди перебуватимеш під "ковпаком"; до тебе завжди проявлятимуть особливий інтерес російські спецслужби, як і до твоїх нових проєктів, якщо ти вже опозиціонер зі стажем. Вони знатимуть про тебе все, намагатимуться змінювати твоє життя, відстежуватимуть усі твої зв'язки з іншими активістами, блокуватимуть все, що пов'язано з тобою і з твоїми проєктами. А найгірше, вони домовлятимуться з євробюрократами з метою цілеспрямованого погіршення твого становища, будуть на Росії кидати твоїх друзів до казематів і впливатимуть на родичів, якщо вони ще залишилися живі та неушкоджені.
І, можливо, якщо захочуть, то можуть і ліквідувати, це ж Росія! Треба розуміти, хто стоїть перед тобою: що коли тебе ще не було, вони вже удосконалювалися у своїй роботі, напрацьовували певний досвід, який передали своїм послідовникам, від ЧК до ОГПУ і так далі. Коли це розумієш, то вже не маєш ілюзій щодо них, знаєш на що вони здатні, — справжні карателі.
- Чи відрізняється Ваш проєкт від того, що прийнято зараз називати рухом народів Ідель-Уралу (реґіон Поволжя); які цілі ставите для того, щоб жителі Єкатеринбурга, Челябінська та інших уральських міст усвідомлювали свою окремішність від решти населення РФ; за якими критеріями оцінюється відмінна сáме уральська ідентичність?
- Уральську ідентичність завжди пов'язували з людиною праці. В її основі уральський майстер, який присвятив все життя своєму ремеслу, вкладав у нього душу, удосконалювався, просто творив. Так і сьогодні на Уралі, "людина праці" і є головною відмінною рисою від решти росіян. На Росії уралець працює на кого завгодно, але тільки не на себе. Він годує Москву, Чечню, Санкт-Петербург і друзів Москви, а повинен вкладатися тільки в Урал, щоби повернути собі свої заводи, поставити на місцях свою владу, а відповідно рано чи пізно прийти до незалежності. Наш рух ставить перед собою власне такі цілі.
"Вільний Урал" створено уральцями з горизонтальною структурою управління. Натомість рух народів Ідель-Уралу навпаки, створено штучно завдяки Україні з вертикальною структурою управління, куди Кремль може, (не відкидаємо цю спецоперацію), інспірувати, інфільтрувати своїх людей, щоби спрямовувати у потрібний для себе керунок.
- У світлі проблем, які наростають, пов'язаних з війною в Україні, санкціями та пандемією коронавірусу, у реґіонах РФ все частіше звучить гасло «Досить годувати Москву!», згадаємо хоча б протести у Хабаровську. Що можна сказати про настрої тих же уральців, чи витає серед них дух вольниці й опору Кремлю? Адже у нещодавньому інтерв'ю українському часопису "Січовик" Ви заявляли, що «Уральська республіка є необхідністю», чи так це?
- Дух вольниці завжди присутній на Уралі. У жодної з московських партій ніколи не було масової підтримки на Уралі. Москвичі завжди зганяли уральців на вибори, тільки з примусу. Мої земляки ставляться з прохолодою і з недовірою до мешканців федерального центру, розуміючи, що москвичі їм не друзі, хоча відкрито поки про це не говорять, радше у курилках чи ще на кухні. «Досить годувати Москву!» — це гасло і сьогодні стає актуальним, як у низці російських реґіонів, так і на самому Уралі.
Московська репресивна машина поки надзвичайно сильна і не кожен хоче підставляти під неї свою голову. Але зовнішні проблеми, як от неоголошена Кремлем війна в Україні, неодмінно будуть наростати, провокуючи внутрішні й відповідно ставленики Москви у реґіонах будуть слабшати. Вже сьогодні багатьом стає зрозуміло — у довгостроковій перспективі РФ як державне утворення потрібне тільки москвичам, бо забезпечує їх високий рівень життя, коштом інших суб'єктів федерації.
Я переконаний, що реґіонам Москва не потрібна, а з нею і Росія, тому вже за нашого віку РФ чекає тá ж доля, що і СССР: після навіть умовної перебудови, "обнулення", настане новий "парад суверенітетів", але замість союзних республік ухвалювати власні Декларації про суверенітет і самостійність будуть російські реґіони. З розвалом РФ у нас — уральців — з'явиться шанс відродити Уральську республіку, як і в інших народів, створити свої самостійні держави. Це стане необхідністю і виходом з ситуації, що склалася на тепер.
- Що стосується інших, начебто як дружніх, реґіоналістських рухів — "Вільна Карелія", "Вільна Інґрія" тощо — чи підтримуєте з ними зв'язок? Як і чим взагалі живе середовищі російських політеміґрантів?
- Російські політеміґранти, що нині перебувають у країнах Заходу, нічим не кращі за російських опозиціонерів, а у своїй масі — звичайні імперці. Знаєте, я Вам не відкрию таємницю, якщо скажу, що вони у переважній більшості виступають за нову прекрасну Росію, так би мовити "єдину та неподільну", але ліберальну і показово демократичну. Я, наприклад, живучи у Фінляндії, спостерігаю за цією кухнею, зсередини. Вони підтримують гасло "Росія без Путіна", люблять Росію і не уявляють життя без Росії. Причому швидко інтеґруються у нове для себе суспільство, обростають матеріальними цінностями, звикають до західного комфорту, пишаються своїми успіхами на політичній ниві та входять у "тусовку політеміґрантів", яких Кремль опосередковано завжди намагається контролювати й скеровувати. Ніхто з них ніколи не виходив за межі системи, постійно від неї залежачи.
Російський журналіст, який працює в якомусь із російських видань, надягає маску опозиціонера і виступає проти Путіна, через якийсь час еміґрує, але продовжує грати роль опозиціонера, при цьому, залишаючись завжди у системі, не зраджуючи її цінностям. Ніхто з них по-справжньому не хоче боротися з імперією, їх все влаштовує, повірте мені! Для російської маси обивателів вони борці з кривавим путінським режимом, а для російської номенклатури — певно, що свої. Тому, реґіоналісти й відрізняються від всієї цієї загальної маси опозиціонерів, особливо ті, хто приїхав не за матеріальними цінностями, не вдавати з себе опозиціонера, а дійсно боротися і виступати за розвал Росії. Маємо до цього прямувати.
Але таких як я — одиниці, і вони частіше залишаються на самоті, без будь-якої підтримки. На цю мить реґіоналістські рухи роз'єднані, нас Кремль карає найсильніше за інших своїх опонентів. Деякі країни Заходу нас просто не приймають, не дають політичного притулку. Іноді й з-поміж реґіоналістів можна зустріти імперців, які виступають за федералізацію Росії, яка мало чим відрізнятиметься від нової прекрасної Росії — за своєю суттю це тá сáма ж імперія. "Вільна Інґрія" і "Вільний Ідель-Урал" — це поки єдині союзники уральських реґіоналістів; до них можна додати також невелику ґрупу сибірських самостійників, але на цьому поки все.
- Детальніше про Ваше життя у Фінляндії. Як відомо, після Другої світової війни Гельсинкі став у деякому сенсі сателітом Москви, якщо не сказати аґентом для впливу на демократичну Європу. Тоді була відновлена місцева Комуністична партія та інші ліві орґанізації, котрі почали промивати мізки населенню. Що змінилося відтоді, яке ставлення фінляндців до Вас особисто і, до таких як Ви, еміґрантів, чи відчувається різниця?
- Аби зрозуміти, що собою становить сьогодні Фінляндія, треба знати, що це, у повному сенсі слова, — матріархальна країна. Тут у нас влада жінок над чоловіками, а не навпаки. У Фінляндії з самого дитинства йде прищеплення хлопчикам жіночих рис, жіночого характеру, а не чоловічого стрижня. Радикальний фемінізм у всій красі!
На теренах Фінляндії у більшості своїй немає реальних захисників батьківщини, які були за Маннергейма і брали участь у совєцько-фінляндській війні, а є тільки споживачі. І якщо ти не входиш до їхньої системи цінностей, — а це підпорядкування сильному сусідові, толерантність до всього чужого та інородного, поступливість, прагнення до матеріальних благ, — то тебе відразу записують в антисоціальні елементи. Відтак доля такої "білої ворони" примарна: можна провести своє життя у барах, забігайлівках, пропиваючи молодість, а з нею і все життя, так і не ставши, потрібним зі своїми чоловічими якостями.
Вплив РФ на Фінляндію дуже великий, значно більший ніж раніше. Ще з совєцьких часів аґенти КГБ легко вербували тутешніх політиків, військовослужбовців, силовиків, діячів культури та мистецтва з перспективою на тісне узалежнення країни. Після розпаду СССР до Фінляндії масово почали їхати росіяни. Проґрама репатріації була схвалена як Москвою, так і Гельсинкі; сьогодні у Фінляндії найбільшу ґрупу еміґрантів становлять сáме росіяни. Столиця цієї північноєвропейської країни прямо-таки забита колишніми й теперішніми власниками паспортів із двоголовою куркою, по духу шовіністами.
Але фінам-споживачам головне дружба з Росією, а ніж власна державна самостійність. Коли ти приїжджаєш до Фінляндії й починаєш створювати проєкти, які можуть сприяти смерті РФ, визволити один чи кілька реґіонів із-під впливу Москви, то з тобою починають боротися на всіх рівнях: як самí фіни, так і їх друзі, котрі вже успішно інтеґрувалися у місцеве суспільство, займаючи у структурах влади різні посади, а хтось із них і рветься до Едускунти. Фінляндія сьогодні не належить собі, вона належить Росії. Я знаю напевно, що у 2020-х роках Фінляндія — це придаток РФ, хоча і намагається всім демонструвати свою незалежність, але це не так.
- Тобто, можна говорити про те, що громадяни Фінляндії на всіх рівнях вставляють Вам палиці у колеса, працюючи (хто за гроші; хто свідомо; хто, навпаки, несвідомо) на нашого спільного ворога? Така собі "політика фінляндизації: версія 2.0". Адже допомоги, як розуміємо, чекати явно нізвідки.
- Як вони діють, я Вам змалюю на своєму прикладі. Приїжджаючи до Фінляндії, й отримуючи політичний притулок, на вас відразу складається психолоґічний портрет, де помічають слабкі сторони та виділяють сильні. На Росії це теж практикується, якщо людина незручна для режиму, дивний збіг, чи не так?! Від цього психолоґічного портрета вони й відштовхуються, коли починають з тобою боротися. Якщо ваш сімейний союз створює такі проєкти як "Вільний Урал", то таку родину треба зруйнувати, "благо" їм допомагає у цьому так звана "ґендерна ідеолоґія". Вони впроваджують у коло спілкування Вашої дружини спеціально підготовлену людину, яка і працює з нею, руйнуючи Ваші сімейні відносини. У нас це була ціла ґрупа дівчат, їх завели через курси фінської мови у друзі моєї дружини, вони обробляли її пів року, і наш шлюб став тріщати по швах. Просто жах!
Коли я перший подав на розлучення, фіни, що показово, протягом двох днів відразу надали їй інше житло. Мене ж 3 роки як футболять від однієї контори до іншої, не знаходячи відповідного житла у Гельсинкі. Далі вступають у справу фінляндські бюрократи; вони не розв'язують твої проблеми, а навпаки — погіршують, ускладнюють їх. За пів року такої їхньої роботи, бо вони не можуть знайти дешеве житло, доводиться викладати за те приміщення, де мешкаєш, левову частку своїх соцвиплат, які виділяє держава; надалі закривають доступ до якісної медицини. У міських поліклініках, де, приміром, лікують зуби державним коштом, медичні послуги не відповідають заявленому профілю: персоналу легше видалити проблемні зуби, не пломбувати, у висліді чого з'являється неправильний прикус, а останні хороші зуби сточуються.
Я роками б'юся з соціальними працівниками та іншими міськими службами, намагаючися розв'язати свою проблему; і тільки коли починаєш проводити постійно акції біля парламенту Фінляндії, з цього часу вони вже звертають на тебе увагу і на твої проблеми. Влада у Гельсинкі продовжує цілеспрямовано погіршувати становище, бо цього від фінів вимагає Москва. Позбавляють дешевого житла, доступної медицини, вносять до списків неплатників, без права на кредити та працевлаштування.
У москвичів, чеченців і петербуржців таких проблем немає, для фінів вони свої — швидко інтеґруються, перестають займатися політикою, не створюють проблем між двома країнами. Якщо ж якась фінська газета написала про тебе, то з нею починають працювати, і наступного разу вона вже тобі відмовить у коментарі чи інтерв'ю. Знаючи про мої проблеми, як депутат Едускунти, так і соціальний працівник, всі вони будуть розводити руками, бо дружба з РФ для них важливіше, ніж якийсь біженець, котрий псує їм дипломатичні відносини, і виступає за незалежність Уралу.
А ще про таких як я не писатимуть і не говоритимуть опозиційні російські ЗМІ, хоча раніше до цього про мене постійно писали, нагадували. З ними буде проведена робота, і вони чітко слідуватимуть позиції Кремля та спецслужб. Російська політична еміґрантська тусовка про мене теж мовчить, і ніяк не допомагає. У такому інформаційному вакуумі та у повній бездіяльності фінляндської влади, доводиться не один рік виходити з цього скрутного становища, і разом із тим не кидати боротьбу. Всім буде абсолютно байдуже, що я чи подібні мені люди відчувають, чи потрібна мені психолоґічна допомога чи ні: адже я залишився один, закритий для всіх.
Мені вибили ґрунт із-під ніг, зруйнували сім'ю, на яку спирався, приїхавши до чужої країни й втративши все. Через те все видно, що зі мною працюють явні професіонали, які добре знають свою справу, знають мене, і знають, чому, куди та як треба бити, щоб опустити на самісіньке дно. А тим часом на Росії триває активна робота з друзями та родичами, які ще залишилися. Я став в їхніх очах ізгоєм, тим, хто хоче розвалити РФ і знищити країну, в якій народився і виріс. На Росії блокують будь-яку інформацію, пов'язану зі мною, а друзів саджають систематично до казематів: 6 років дають за мій допис у соцмережі, який вони поширили, — а всі мовчать, ніби так і треба.
- Як вважаєте, чому у фінів таке неґативне сприйняття антиросійських рухів, невже позначається тісна дружба двох країн під кремлівським натиском півстолітньої давності або це тенденції, породжені вже сучасною політичною кон'юнктурою і торгово-економічними вигодами? Ну не можна ні з того ні з сього нехтувати базовими правами людини, на яку вдома чекає як мінімум в'язниця!
- От чесно, фінам абсолютно байдуже, що відбувається у російських реґіонах, як там люди живуть, і як виживають. Фінам байдуже і те, що Росія — країна окупант! Для них головне — це хороші, стабільні відносини з РФ, а тому вони робитимуть усе, що від них залежить, аби не псувати дружбу зі східним сусідом. Вони готові навіть закрити очі, якщо когось ґебісти запланували ліквідувати в їхній країні. Треба розуміти, що вони — зрадники, і ставитися до них слід так, як вони цього заслуговують. Вони давно злили свою незалежність в унітаз, і належать Росії, а не собі. Їх політика — це підлість щодо інших народів. Головне, що у них все добре: наповнюється бюджет, зростає рівень життя, а російський сусід задоволений їхньою політикою.
- Давайте тепер перенесемося в Україну, яка вже не перший рік відчуває на собі майже всю військову міць сучасної Москви: від окупації Криму до тероризму на Донбасі, не кажучи про дипломатичний шантаж. Як вважаєте, чи зупиниться Кремль на досягнутому або все ж зважитися на повномасштабну війну? Адже основні західні гравці неодноразово давали зрозуміти путінському режиму, що готові домовлятися полюбовно, не дивлячися на безліч його злодіянь за останні 8 років.
- Україні не варто про це турбуватися. Україна вже не тá, що була у 2014 році. Вона вміє воювати з Росією і зміцнила свою незалежність. Країни Заходу, а особливо США, її підтримують. Інші ж сусіди Росії, навпаки — слабкі. Тá ж Чечня вже забула, як треба воювати з Росією. Ось їм і треба про це турбуватися, більше ніж Україні. Путін веде РФ до розпаду, це факт і Україні довірили забити головний цвях у труну Росії! Якщо з початком аґресії мало хто вірив у розвал РФ, то сьогодні вже більшість схиляються до того, що найбільша країна світу не встоїть і посиплеться. Все може статися швидко і несподівано, а Росія складеться наче картковий будиночок. При цьому російські чиновники до останнього будуть усіх запевняти, що все добре, і що РФ вистоїть.
У нас уже так було на Уралі, коли почалася світова економічна криза 2008 року; до останнього уральців запевняли, що все це пройде повз нас, не варто турбуватися. Але, коли вона настала, швидко закрили головні цехи заводів й стали скорочувати персонал. Люди набрали кредитів і опинилися у борговій ямі, дехто поліз до петлі, адже не мав чим розплатитися з позичальниками. Нікому до них не було діла, мовляв, це ваші проблеми; хоча за місяць до того говорили, що нічого цього не буде. Так і з Росією може вийти: сьогодні одна реальність, коли Кремль стоїть, а завтра — інша, коли палають його руїни. Хто найбільше буде підготовлений до розвалу, той і виживе!
- Чи вважаєте Ви за можливе постання ґеополітичного союзу України з іншими незалежними країнами-сусідами РФ (так званий проєкт Міжмор'я) у боротьбі проти Москви, щоби надихнути на визвольну боротьбу підневільні народи Поволжя, Уралу, Північного Кавказу і Сибіру? І виходячи з цього контексту чи розуміють інші російські політеміґранти, а не заслані козачки, що демократизація їхньої батьківщини можлива тільки після остаточного падіння імперії, навіть якщо наші партнери (США і ЄС) будуть катеґорично проти цього?
- Щоби реалізувати ґеополітичний союз України з іншими незалежними країнами-сусідами РФ, потрібні свої люди у російських реґіонах, ті, хто б хотів створювати такі союзи; а політеміґранти знаходяться поза межами Росії, хоча і мусять бути зацікавлені у цьому. Наразі я не відчуваю, що існує така ситуація. Спецслужби РФ добре зачищають усе політичне поле і залишають на ньому тільки своїх людей. Російська тусовка політеміґрантів фактично своєю масою складається з одних імперців і засланих козачків.
Сáме таких і вивозять із Росії, допомагаючи їм влаштуватися в інших країнах, при цьому вимагаючи від них лояльності до Кремля. Але все може змінитися у будь-який момент. Всі ці розпіарені політеміґранти та опозиціонери, це — звичайні популісти, котрі завжди тримають ніс за вітром: якщо їм завтра стане вигідно створювати союзи, вони з легкістю почнуть це робити; якщо ж стане вигідно відділятися від Москви, — вони неодмінно почнуть про це говорити й до цього йти. Оскільки для них своя дупа дорожча всіляких домовленостей. І хто приведе їх до влади, той і буде їхнім господарем. Якщо ж завтра Москва ослабне, то про неї швидко всі забудуть.
- Красно дякую за приділений нашому виданню час. Бажаємо всіляких успіхів у продовженні у цей важкий час незламної боротьби за своє істинно праве діло. Адже, як співається у Марші українських націоналістів: «Бо плач не дав свободи ще нікому, а хто борець, той здобуває світ!»
- Дякую всім, хто сьогодні підтримує уральську незалежність. Ніколи не потрібно впадати у відчай і занепадати духом. Труднощі у житті — це, перш за все, подолання своїх лінощів і пізнання себе. Уральці цього не боятися, а живуть і борються у важких умовах. Встаньте на наше місце: такі як я народжуються в еколоґічно несприятливому місті, як Магнітогорськ чи Азбест, де щороку на голови падають отруйні шкідливі викиди. А там треба вирости, навчитися та йти працювати на завод, або ж стати гарматним м'ясом для закордонних авантюр Кремля.
За 50 років такого життя, у складних умовах, можна перетворитися на 90-літнього старця, з купою різних захворювань; далі таку людину тихо поховають, а родичі розділять між собою таке-сяке майно. Краще вже вмирати за батьківщину як герой, це не так уже й погано, що сьогодні й роблять українці. Уральцям поки не випав такий шанс, але у майбутньому ідеї уральської незалежності неодмінно набудуть популярності. В Уралу та інших реґіонів РФ усе ще попереду, я у це вірю.
