Усі чемпіони-важкоатлети починають кар'єру у підвальних спортзалах — полтавець В'ячеслав Петров
Металеве спорядження, пляшка з водою, цифровий годинник, ручка і нотатник. Цього всього вдосталь для кількагодинних виснажливих тренувань.
Власний кореспондент медіаагенції «Останній Бастіон» навідався у гості до чемпіона світу із паверліфтинґу В'ячеслава Петрова. У Розсошенцях працює єдиний у своєму роді спортивний клуб «Спарта», де безоплатно тренують полтавську молодь.
Сьогодні наш земляк — ентузіаст, який із небагатьох приділяє значну увагу патріотичному вихованню юнаків через залучення у важку атлетику. Кожне заняття пан В'ячеслав починає з надихальних настанов, опісля — слідує, як він каже, «серія жимів» із перервами по 3-5 хвилин кожна.
У миті відпочинку між підходами на тренажерах, чемпіон зізнався, як підтримка фізичної форми допомагає зберегти форму ментальну і психічну, особливо зараз, під час великої війни. Не минає без «масних» чоловічих жартів, які вихованці В'ячеслава Петрова сприймають із належним гумором.
– Скажіть, як вдається зацікавити молодь знову займатися спортом? Якщо раніше підлітки тинялися провулками, то зараз — залипають у «блакитні екрани».
– Ну, послухайте, до кожного має бути особливий, індивідуальний підхід. Не можна, та я це і не роблю, затягувати дітей насильно у спортзали, як от наш. Тут своя специфіка. Ось, гляньте-но, попід стіною гирі та гантелі, середня за розміром із них — вагою як 1 мішок цукру. Тобто, щоби хоча б раз підняти її, треба зважитися на сміливий крок і прийти до нас.
– А якої вікової категорії відвідувачі й чи постійні вони?
– Я треную хлопчаків від 15 років і старше. Зараз до десятка приблизно відвідують заняття, але не всі із них хочуть здобути чемпіонський титул. Радше ходять для підтримання задовільної фізичної форми. Для мене особисто головне не кількість, але якість. Людина має хотіти тренуватися, а не — «сьогодні хочу, завтра — вже набридло».
– В які дні тижні відбуваються заняття?
– Три дні на тиждень. А саме, у понеділки, середи й п'ятниці по 2 години.
– Чи надихаються вихованці, дивлячись на Ваші здобутки?
– Складно відповісти. Знову таки, залежить від кожного. Як бачите, на стінах висять мої нагороди, грамоти та дипломи, котрі, я певен, можуть допомогти тим із хлопців, хто сумнівається у правильності обраного шляху, визначитися у перспективах.
Пан В'ячеслав не багатослівний, йому бракує часу, адже кожна витрачена хвилина на розмову відвертає увагу, не даючи зосередитись на одному зі знарядь. Ковток води з пляшки — і чемпіон Європи та світу із паверліфтинґу повертається до виснажливих «жимів», показуючи майстер-клас вихованцям.
– З чого починається заняття та чи різняться вони для новачків і тих, хто давно пристосувався до важких вправ?
– Усе просто: зазвичай тренування розпочинаємо із розминки, далі — силові вправи, переходимо від одного тренажера до іншого залежно від того, якої мети прагне досягти кожен із хлопців. Працюємо за годинником, усі нормативи записуємо до блокнота, щоби наступного разу або збільшити, або зменшити навантаження. Повторюся, що найголовніше, — особисте бажання, мотивація та здібності. Перш ніж займатися паверліфтинґом, слід пройти медичне обстеження. Якщо здоров'я дозволяє — ласкаво просимо до «Спарти»!
– А є з-поміж вихованців, хто тягнеться до олімпійських висот, наслідуючи Ваш досвід?
– Звісно, без них, нікуди. Якщо я бачу, що цей або ці хлопці постійно ходять на заняття без пропусків, виконують всі нормативи, то таких одразу забираю й починаємо тренуватися за спеціальною програмою Спершу підготовка до регіональних турнірів, потім, якщо все вдається, — планку підіймаємо до європейського і світового чемпіонатів. Якщо є бажання зростати, то це треба підтримувати, погодьтеся.
– З огляду на наявні тренажери, мушу визнати, що Ваша зала аж ніяк не нагадує так звані «качалки» із 1990-х. Швидше за все покращену версію тих, що можна побачити у голлівудських бойовиках зі Лунґреном, Сталлоне, Шварценеґґером.... Чи так воно?
– У нас тут усе по справжньому, нічого іграшкового. Вся «снаряга» — на 100% професійна. Знаєте, зі свого досвіду скажу, що всі знамениті спортсмени, особливо ж важкоатлети, ставали чемпіонами світу саме у таких, як мій, підвалах. Ніякі фітнес-клуби, які радше для підтримання задовільного стану здоров'я. Навіть дівчата, як бажають здобути титул у паверліфтиґу, теж обирають такі підвальні заклади. Бо задля досягнення успіху треба пахати, пахати й ще раз пахати на відповідному рівні. Хочеш стати чемпіоном — працюй. Свої знання я готовий передавати молоді на безоплатній основі, було б бажання.
– До слова про тренажери...
– О, добре, що згадали! Всі оці синього кольору, що тут стоять, робив під себе мій тренер Ігор Рашиянц із Диканьки. Він — єдиний в України, хто зайняв друге місце на п'єдесталі в «Arnold Classic», це міжнародне змагання із бодібілдинґу. І до сьогодні його рекорд ще ніхто з українців не побив. Уявляєте наш рівень?! Тож моїм вихованцям є куди рости та на кого рівнятися, повірте.
За словами пана В'ячеслава, у графіку майже ніколи не буває «розвантажувальних днів», коли м'язам дають невеликий спокій. Усі тренування важкі, бо треба тримати себе у формі.
Адже паверліфтинґ — не гра мускулатурою перед гарними дівчатами чи просто забавка, однак серйозний спорт до якого слід підходити зважено. Тому на тренування до В'ячеслава Петрова здебільшого записуються ті, хто шанобливого ставиться до цього виду і палає бажанням довести свої сили на змаганнях.
Опріч того, як уже повідомляла медіаагенція «Останній Бастіон», держава Україна в особі чиновників ніяк не дбає про своїх спортсменів. Вони самі собі шукають засоби відновлення та фінансування для тренувань, щоби гідно представляти українську націю на міжнародних турнірах.
