Забутий герой української історії

ІСТОРІЯ
15 липня, 18:00
Семен Палій танцює гопака, йдучи у монастир
Семен Палій танцює гопака, йдучи у монастир
Фото: Pinterest

"Той, що хоче кинутися з мотикою на сонце": запорожець Семен Палій, який лихом, на думку Великого Кобзаря Тараса Шевченка, не добитий...

У Білій Церкві, над кручами Росі, височіє пам'ятник у вигляді кам'яної вежі з барельєфом козаків і сценами з їхнього бойового життя. Біля вежі розташована чавунна гармата з ядрами.

Гора ця має ім'я видатного козака – Семена Палія. Францішек Замойський так схарактеризував козацького полковника та його діяльність на теренах Правобережної України в останніх десятиліттях XVII – на початку XVIII століть: «Той, що хоче кинутися з мотикою на сонце».

Цей влучний вираз польського урядовця стосувався людини, про героїчні вчинки якої ще за життя складалися легенди, якій присвячувалися народні перекази, пісні та кобзарські думи. Трохи згодом, починаючи з другої половини XIX століття, про Палія почали писати історичні романи та наукові монографії, його образ втілювали у своїх працях знамениті художники та народні скульптори.

Походячи з козацької або заможної міщанської родини, Палій дістав непогану освіту – можливо, вчився деякий час у Київській колегії. Тут думки істориків розходяться: одні відзначають чітке та певне письмо, як у людини, що звикла писати (Володимир Антонович), інші звертають увагу, що він погано писав польською (Михайло Возняк, Микола Андрусяк); пробує всіх примирити Наталя Полонська-Василенко, яка звертає увагу на Лівобережне походження героя (Борзна на Чернігівщині), а звідти та проблеми з польською.

Події української національної революції 1648-1676 років зустрів звичайним козаком, записаним до реєстру Ніжинського полку. Оженився, мав майно і спочатку мало чим вирізнявся серед інших козаків Ніжинського полку, але далі життя Палія пішло іншим і славним шляхом.

Овдовівши, пішов на Запорожжя, де був і на початку 1680-х років, і незабаром відзначився там як своїми військовими заслугами, так і організаційними здібностями. Швидко завоював авторитет серед козаків і отримав прізвисько Палій.

Пізніше, відгукнувся на закличні універсали польського короля Яна III Собєського та влітку 1683 року на чолі підрозділу запорозьких козаків вирушив під австрійську столицю Відень. Взяв участь у відбитті в Османської імперії Парканської, Естерґомської та Сеченської фортець, як пише Тарас Чухліб.

За це, а також за інші великі перемоги над південними зайдами, отримав повагу і від польської влади. Король Ян ІІІ у своєму листі від 6 грудня 1694 року улесливо писав до Палія задарюючи того подарунками:

«[...] напавши на Буджак, спустошили ворожі краї вогнем та мечем, і все те хвалебно чинив, що тільки належати може для помноження святої віри та ворожого приниження... Так і за істотну видачу припроваджених в'язнів, хочемо достатньо учинити, щоб діяльність та відвага твоєї вірності й людей твоїх могла бути належно задоволена. Коли накажемо роздавати одежу на інші запорозькі полки, не забудемо певно і людей твоєї вірності, які так мужньо відбули нинішню кампанію. Відносно ж зимових кватир, щоб могли бути триваліші та вигідніші, ніж на рік, даємо лист наш до ясновельможного краківського каштеляна, щоб за таку очевидну прислугу захотів відповідним людям придумати винагороду, і не сумніваємося, що він те учинить, а ми, зичачи доброго здоров’я від пана Бога твоїй вірності, вітаємо всіх твоїх молодців».

За ними надійшли листи від 22 грудня 1694 року згаданого в королівському листі Станіслава Яблоновського, а також і Францішека Замойського. Вони ще більш улесливо звітували про передані подарунки та вдячність від короля:

«[...] Його милість добродій настільки вдячний за прислані «язики» і так шанує відвагу вашої милості пана [...] що висловить те у своєму листі сам. Він вже визначив заслуженому війську вашій милості милостивому панові плату й одежу через його милість рейментаря пана Вільгу, так само й належне задоволення і самому вашій милості, милостивому панові».

Але часи були складні, від вдячності до зради один крок, який часто проходили за лічені дні. Вже невдовзі все перевернулось і козаків спробували заборонити рішенням Сейму.

Не погодився Палій з рішеннями вального сейму Речі Посполитої 1699 року про таку заборону козацтва на Правобережжі. Разом із кількома сотнями запорожців заснував полк з центром у місті Фастів.

Під його управлінням перебувала територія колишніх Білоцерківського, Канівського, Чигиринського та Уманського полків. Палій писав, що: «Я знайшов цей край пустелею й працював коло Хвастова, як коло свого хазяйства. Широкі поля засіялись збіжжям, число мешканців зросло... й церкви Божі я побудував, і прибрав на славу Божу».

Відтоді розпочинається активна діяльність полковника, яка мала не лише воєнний, а й державотворчий характер. Край активно відновлювався, залюднювався. Реґіментар Дружкевич писав королеві Яну Собєському 1692 року, що «Палій організує коло Фастова удільну область; він укріплює містечка, збирає звідусіль людей і заявляє претензії на весь край до Случа».

Інформація про військову діяльність Палія тиражувалася в "летючих листках" Австрії, Венеції, Голландії, Німеччини, Польщі, Франції. У 1701 році польська коронна армія розпочала широкий наступ на козацьку державність Правобережної України, а Семен Палій припиняє будь-які політичні відносини з королем та його підопічним, оголосивши свої володіння "вільною козацькою областю".

1702 року представники української шляхти, козаків, міщан і духівництва ухвалили на нараді у Фастові підняти антипольське повстання. У червні того ж року воно розпочалося збройними виступами на Поділлі та Брацлавщині й невдовзі охопило Київщину і Волинь.

У пам'яті українського народу ще свіжі були спогади про Хмельниччину. Жили ще чимало учасників тієї героїчної епопеї.

Повстання не було бажаним ні для польської окупаційної влади, ні для московитів. І якщо поляки не мали сил і можливості перемогти козаків, то звична допомога московитів довершила справу розгрому українського війська.

2 березня 1704 року Пьотр I спеціальним листом закликав Палія негайно передати Білу Церкву полякам і капітулювати, інакше його змусять виконати вказівку московські війська. Самійло Самусь як наказний гетьман передав 5 лютого 1704 року булаву Іванові Мазепі, а Палій, навпаки, відкинув вимогу царя і посилив боротьбу.

Активізували діяльність партизанські загони на Волині, Поліссі й у Галичині. Ввечері 31 липня 1704 року був заарештований у таборі козацького війська під Бердичевом, а у червні 1705 року під вартою його відправлено до Москви.

За царським указом від 30 липня козацького полковника заслано до Сибіру – спочатку у Верхотур'я, потім у Тобольськ, де він перебував до кінця 1708 року. Помер Семен Пилипович Палій (Гурко) власною смертю після 24 січня 1710 року і похований із почестями у Межигірському Спасо-Преображенському монастирі під Києвом.

Пам’ятник Семену Палію у Білій Церкві (наші дні)
Пам'ятник Семену Палію у Білій Церкві (наші дні)
Автор : Ігор Полуектов
Читайте також:
Історія
Історик, який народився на росії, але серце віддав Україні. Той, хто весь час відстоював свої думки та національну гордість супроти імперії.
30 липня, 07:59
Полтава
У 1913-1916 роках Опанас Сластіон створив серію проєктів земських шкіл для Лохвицького повіту Полтавської губернії на 1-4 класи.
05 липня, 17:59
Опінії
Юрій Лисянський – ніжинський козак. Ні – справжній шевальє, який прославив сухопутну Гетьманщину грандіозним морським маршрутом.
17.12.2021, 08:01
Опінії
По смерті цариці Єкатєріни ІІ українська аристократія спромоглася повернути відібрану автономію. Але вольності мали короткочасний характер.
04.12.2021, 16:27
Полтава
Зе-команда має намір за бюджетні кошти завершити справу своїх ідейних натхненників – ​більшовицьких окупантів із Юдиного коліна.
02.12.2021, 12:05
Мистецтво
Полтавський краєзнавчий музей проінспектували представники Великого Будівничого на предмет "освоєння" коштів
12.11.2021, 17:42