Ахметов продовжує жити по «правилам» 1990-х, а Порошенко його покриває – «слуга» Семінський

06 січня, 12:34
Олег Семінський
Олег Семінський
Фото: Google

Колишній генеральний директор ЗАТ "Нафтогазвидобування" певен, своєю діяльністю у сфері енергетики він ускладнював життя олігархам.

Історія цієї компанії – це короткий літопис всього, що сталося в українській політиці з моменту незалежності. Спочатку компанію приватизували соціаліст Микола Рудьковський і його колега Олег Семінський; за цей час у складі засновників підприємства встигли побувати Віктор Пінчук, Нестор Шуфрич, Петро Порошенко, Едуард Ставицький та Рінат Ахметов.

Закінчилася вся ця історія тим, що міноритарного акціонера і генерального директора компанії Олега Семінського викрали, кілька років протримали в підвалі й позбавили акціонерної участі в компанії. У виграші від такої ситуації стали Ахметов і Рудківський.

Сьогодні обраний у 2019 році від партії "Слуга народу" народний депутат Семінський більш жорстко висловлюється на адресу донецького олігарха. Він прямо звинувачує його у тому, що трапилося.

- Розкажіть, будь ласка, кого Ви вважаєте винним у своєму викраденні?

О.С.: Однозначно те, що зі мною сталося на початку 2012 року, безпосередньо пов'язане з "Нафтогазвидобуванням", з компанією, в якій я був з моменту створення і до мого викрадення 3 лютого 2012 року. З 2003 року і до тієї обставини я її очолював. Також, у 1998 році я був виконувачем обов'язків голови правління "Укрнафтогазтехнології", яка була створена під егідою державно-кредитно-інвестиційної компанії "Держінвест України" у 1996 році. На той час я закінчував Київський національний економічний університет за спеціальністю "магістр управління міжнародним бізнесом", мене приваблювали великі проєкти. Тоді ж я був автором постанови Кабінету міністрів України при прем'єр-міністрі Пустовойтенко, суть якого зводилася до того, що через відсутність бюджетного фінансування на геологічну розвідку, держава передає основні стратегічні нафтогазові родовища іноземним та українським компаніям для проведення геологорозвідувальних робіт. Тоді "Укрнафтогазтехнологія" отримала ліцензії на розробку, геологічне вивчення, в тому числі промислову розробку Семиренківського газоконденсатного родовища і Мачухівського газового родовища. Також, одночасно з "Укрнафтогазтехнологією" чотири ліцензії отримала і відома Полтавська газонафтова компанія.

У 2003 році я закінчив Івано-Франківський національний технічний університет нафти й газу за спеціальністю "гірничий інженер з видобутку нафти й газу надглибоких покладів природного газу". У 2005 році трудовий колектив "Нафтогазвидобування" на чолі зі мною пробурили на Симиренківському газоконденсатному родовищі найглибшу продуктивну свердловину за 35 років в Європі на глибину 6 кілометрів 128 метрів. Це був абсолютний рекорд. Ми отримали приплив газу. Також, хочеться відзначити, що на цьому ж родовищі була запроєктована й свердловина №17 на 8,5 кілометрів. Ми приступили до буріння і цієї свердловини. І якби не ті події, які зі мною сталися, я впевнений, що ми б отримали природний газ із цієї глибини. Це могла бути, без перебільшення, Нобелівська премія в області надглибокого надрокористування. Я хочу запевнити наших співгромадян, що Україна володіє достатніми власними покладами природного газу для забезпечення власного споживання, як промисловості, так і населення.

У 2019 мене обрали народним депутатом від партії "Слуга народу" на 205 окрузі міста Чернігів. І, коли стояло питання вибору комітету, я, звичайно ж, пішов в комітет Верховної Ради з питань енергетики та житлово-комунальних послуг, де став заступником голови комітету. Я не виключаю, що за моїм викраденням стоїть нинішній бенефіціар "Нафтогазвидобування" компанії ДТЕК Рінат Ахметов.

- Чому Ви так вважаєте?

О.С.: Серед співорганізаторів мого викрадення й умисного вбивства є фігурує такий собі Рафаїл Тахіровіч Салаватов на прізвисько "Салават", і це вже доведено слідством. Це чоловік похилого віку, йому близько 70 років. У 2014 році він покинув Україну і знаходиться в Криму. Кажуть, що він був "придворним кілером" у структурах Ахметова. Мені здається, він був "смотрящим" за тим, що відбувається зі мною від Ахметова. Ось факти: на сьогодні, ДТЕК володіє 75% "Нафтогазвидобування". Рештою 25% – компанія "Salazie B.V.", що належить родині Рудківського. Останній не продав цей пакет акцій.

- Якщо чесно, інформація про те, що Вас викрав Микола Рудківський, звучить трохи дивною. Здавалося б, який для нього в цьому сенс, що в результаті він отримав?

О.С.: Рінат Ахметов скористався, я не можу сказати конфліктом всередині компанії, але було якесь напруження з Рудківським. Воно було пов'язане з неадекватністю співвласника компанії. Це людина з категорії, яка спочатку робить, а потім думає, що зробила. Це про Рудківського. Попри те, що він був моїм другом із 1992 року. Ми познайомилися на безкоштовних курсах німецької мови в університеті Шевченка. Він якраз повернувся з Відня, де нібито вчився, але, як виявилося пізніше, він там просто мив посуд у ресторані. У Рудківського всі дипломи підроблені. Але, попри все, він завжди подобався мені своїм авантюризмом і прагматизмом. Наприклад, не відкладати на завтра те, що потрібно робити сьогодні. Шуфрич з'явився, як партнер у 2001 році. Оскільки я проводжу власне розслідування, не виключаю, що Ахметов зробив це руками Рудківського. Мені стало відомо, що за 10 днів до мого викрадення Рудківський буквально не виходив з кабінету тодішнього голови Адміністрації Президента Януковича Сергія Льовочкіна.

Також, я не виключаю, що "добро" на моє викрадення й умисне вбивство давало вище керівництво МВС України. Льовочкін із Шуфричем були у напружених відносинах. Ви пам'ятаєте, коли Шуфрич вибив два зуби Льовочкіну у кінотеатрі "Зоряний" за те, що той фактично підставив його перед Януковичем? Льовочкін це все тримав у собі, а коли прийшов момент, скористався цим проти Шуфрича. При створенні ЗАТ "Нафтогазвидобування" була жорстка домовленість про розподіл часток партнерів Шуфрича, Рудьківського і моя: Шуфрич – 60%, Рудковський – 30%, Семінський – 10%. Але, оскільки, компанія "Нафтогазвидобування" була в процесі становлення (відсутня ліцензія на геологічне вивчення та дозвільна документація), ми з партнерами домовилися про наступне: поки йдуть кримінальні справи та становлення компанії, ми реєструємо частки 50/50 (50% – Шуфрич, 50% – Рудківський). І мої 10% знаходяться у 50% Рудківського, бо ми були друзями з 1992 року.

Суть напруги між нами була в тому, що він навіть після становлення нашої компанії та отримання всіх документів не оформляв мою долю. На момент створення ЗАТ "Нафтогазвидобування" була певна недовіра один до одного. Але ми все ж зареєстрували компанію: 50% – Шуфрич і 50% – Рудківський. Так ми працювали з 2003 року і до моменту мого викрадення 3 лютого 2012 року. Це був дуже складний період, як у компанії, так і в країні; змінилося кілька президентів і парламентів, і сталося кілька майданів. Це була жорстка домовленість трьох партнерів на момент створення компанії. Шуфрич і Рудьківський це підтверджують.

- А чому Ви допустили, щоби Ваша частка була оформлена на сторонню людину?

О.С.: Події розвивалися стрімко і дуже спонтанно. Потрібно було приймати термінове рішення: або ми домовляємося як партнери й терміново реєструємо підприємство, або відступаємо від цієї витівки. Рудківський не відмовлявся від переоформлення; він все обіцяв, все відкладав на "потім". Заважали йому, мабуть, політичні події у країні, а також, вручення йому підозри ГПУ про розтрату державних коштів на польоти у статусі міністра транспорту України коштом держави з міс України Олександрою Ніколаєнко. Тим часом, попри всі політичні складнощі, я займався становленням і розвитком компанії. Ситуація була дуже складна і напружена.

- Чи мав місце конфлікт між Рудківським і Шуфричем?

О.С.: Так, між нами всіма. Останнім часом я відчував неадекватність Рудківського. Шуфрич, як другий мажоритарний партнер, був більш адекватний. Цим конфліктом і скористалася третя сторона. І ось, 3 лютого 2012 року мене викрадають з метою вбивства. Так, як "брали" мене, то "Альфа" СБУ просто відпочиває! Це була дуже серйозна, чітко спланована до дрібниць бандитами, спецоперація. До речі, вона повинна була здійснитися на кілька місяців раніше. Після мого зникнення виникає дуже серйозний конфлікт між Шуфричем і Рудківським. У процесі з'ясування відносин між ними один стверджував одне, другий – інше, а третій, Семінський, був відсутній, перебуваючи у статусі "зниклого безвісти". Спостерігаючи за цим конфліктом, колишній міністр енергетики та вугільної промисловості Ставицький, призупинив дію ліцензій "Нафтогазвидобування" і пред'явив претензію на 30% частки компанії на користь сім'ї Януковича.

- Як він міг пред'явити, адже не перебував у статусі акціонера?

О.С.: Ось так він вирішив. Як виявилося пізніше, "сім'я" про це нічого не знала, і Олександр Янукович може це підтвердити. Це було особисте "бажання" Ставицького. Придбання 54% контрольного пакета "Нафтогазвидобування" здійснена влітку 2013 року, через 1,5 року після мого ув'язнення. Ахметов спокійно спостерігав за тим, як Шуфрич і Рудьківський пожирають один одного, утримуючи мене в ув'язненні. Це збіглося в часі з тим, коли мене перевезли з Київської до Закарпатської області. Слідство досі не може встановити місця, де я перебував.

Перші півтора року ув'язнення були дуже важкі. У перший місяць мого полону мене жорстоко били до втрати свідомості. Щоб я не міг чинити опір, мої руки й ноги сковували кайданками. Так мене били близько п'яти разів поспіль із перервами в один тиждень. Били важкими поліційними кийками, а також руками та ногами. Коли я втрачав свідомість, вони припиняли тортури. Андрій Мельник, один з основних організаторів мого викрадення (людина високого зросту, експрезидент федерації гандболу України з характерним грубим голосом) сказав: «Ти винен Рудківському 200 мільйонів доларів, тепер ці гроші ти винен нам. Ми даємо тобі доступ до інтернету, і ти повинен ці гроші переказати на наш рахунок. Якщо ти цього не зробиш, ти вирушиш на той світ». Такої суми прибутку у "Нафтогазвидобування" не було ніколи. Так мені пояснювали причину мого викрадення, що я нібито вкрав 200 мільйонів доларів у Рудківського. Близько місяця мене били до втрати свідомості. Потім я просто лежав із закутими руками у масці. Найважчі були умови, тому що фактично півтора року я пролежав на підлозі з закутою лівою рукою у кайданках і масці. Моя вага зменшилася десь на 40 кілограмів. Про це вже багато написано. Але я вижив, і слава Богу.

Ланцюжок організаторів мого викрадення була наступною: Рудківський – замовник умисного вбивства; Єриняк (на прізвисько "Молдаван") і Салаватов – основні організатори умисного вбивства; Деркач, Рішко, Мельник, Шікора, Акімов, Бірюк – співорганізатори (згідно з рішенням Печерського районного суду Києва). Восени 2019 року, коли мене обрали народним депутатом Єриняк якось проник у кулуари Верховної Ради. Як потім з'ясувалося, туди він потрапив на запрошення якогось благодійного фонду. На моє глибоке переконання, з точки зору верховенства права, такі люди взагалі не повинні ходити по вулиці, а знаходиться у місцях позбавлення волі. Тому не можна виключати, що те, що сталося зі мною може повторитися з кимось ще. Найголовніше, чому мене не вбили, на мою думку, це, по-перше, те, що я не був нікому нічого винен. По-друге, конфлікт, який виник між бандитами й організатором: Рудківського з Єриняком, а найголовніше – останнього з Мельником (на прізвисько "Довгий"). Третя причина, як мені стало відомо пізніше, що з Мельником просто не розрахувалися за моє вбивство. Тобто, моє життя врятувала банальна людська жадібність. Це все є в матеріалах кримінальної справи, яка налічує 470 томів!

Деяких учасників спроби замаху на мене вже немає в живих. Двох злочинців, які мали відношення до мого викрадення "прибрали": водій "Mazda", таранив мій автомобіль при інсценуванні ДТП під час викрадення, помер від передозування наркотиків у кінці 2015 року. Другий член цієї ж банди Артем Бірюк, як встановило слідство, застрелений у 2016 році на Борщагівці. Перша версія поліції зводилася до того, що це був конфлікт з АТОвцями. Так, там був конфлікт, але я переконаний, що Бірюка "зачистив" "Молдован", як одного з важливих свідків, члена банди. Продовжуючи розмову про "Укрнафтогазтехнологію" хочу сказати, що я стояв біля витоків її створення у 1996 році. Потім, після "касетного скандалу" в 1999-му, ми зрозуміли, що не зможемо утримати цей актив і за рекомендацією певних політиків, ми з Рудківським тимчасово передали його Порошенкові на умовах 50/50.

- Акції були переписані чи це була усна домовленість?

О.С.: Так, були переписані акції. Був переписаний контроль, але існувала домовленість, що Порошенко поверне нам назад 50%, і я йду на роботу до Порошенка на посаду генерального директора "Укрнафтогазтехнології". Потім Петро Олексійович технічно ухилився з приводу мого призначення на посаду і заявив, що Семінський є фігурантом "касетного скандалу" і призначити він мене не може. Плівками Мельниченка я не займався, просто у мене вдома був проведений обшук як у друга Рудківського у рамках кримінальної справи з приводу "касетного скандалу". Петро Олексійович свою обіцянку так і не виконав з приводу повернення 50% і мого призначення. При цьому, я продовжував працювати в "Укрнафтогазтехнології", оскільки на мені були "зав'язані" всі технологічні процеси. Порошенко володів цим активом. Ще раз хочу підкреслити, що він не виконав умови, за якими цей актив йому передавався тимчасово. І в 2001 році актив законно повернувся, оскільки існував договір застави майна "Укрнафтогазтехнології", підписаний у державного нотаріуса.

- А яке відношення до цього має слідчий Сус?

О.С.: Сус був слідчим Генеральної прокуратури України, старшим слідчим у моїй кримінальній справі. Через те, що він затягував із розслідуванням, а також частково "зачищав", ходили чутки, що ДТЕК Ахметова заплатив йому 1,5 мільйона доларів. З цього епізоду НАБУ порушило кримінальну справу, Сус навіть провів півтора місяця в СІЗО на Лук'янівці, потім сплатив заставу і його звільнили. Після інавгурації Порошенка у 2014-му, моя кримінальна справа перебувала десь у МВС. І, фактично, мене теж вже поховали. Я був визнаний зниклим безвісти. Це безпрецедентна історія в Україні! Я зник, немає ні мене, ні трупа, нічого немає. Вже, по-моєму, під кінець 2014 року Сус робив слідчий експеримент і запустив дезінформацію серед бандитської спільноти, що мої останки відкопали в Криму і везуть до моєї матері на проведення експертизи ДНК, аби поспостерігати, як на це відреагує злочинний світ.

Ще одна цікава деталь. На момент мого звільнення, 23 травня 2015 року, робота "Нафтогазвидобування" була заблокована ГПУ, на підставі судової ухвали щодо кримінального провадження за фактом умисного вбивства. Мене тримають у полоні до того моменту, поки компанію не заблокують, а потім Семінський з'являється живим і ДТЕК Ахметова заявляє, що немає підстав для арешту компанії на основі кримінальної справи щодо мого вбивства, адже я живий. Хочу зазначити, що слідчий Сус досить добре розслідував кримінальну справу. У момент, коли мене звільняли, оперативна група на чолі з ним знаходилася в Закарпатті. Мабуть, Сус вийшов на слід і визначив регіон мого місцеперебування.

Я абсолютно не виключаю, що у ході операції вони могли б знайти будівлю, у підвалі якої мене тримали. Можливо, бандити злякалися й вирішили звільнити мене. Вони поклали мене до багажника автомобіля "Škoda Octavia", привезли й викинули в лісі біля Макарівської авторозв'язки у Київській області. Одна справа, коли бандитів накривають "на гарячому" і при цьому Семінський знаходиться в підвалі цього приміщення, а інша справа – Семінський сам живий вийшов на трасу. Бандити вивантажили мене з багажника, поклали мене на траву, порозстібали кайданки. Вони попередили, якщо я підіймуся з землі раніше ніж через 20 хвилин – контрольна куля в голову.

Останнє місце, де мене тримали два роки, був бетонний бункер, цокольне приміщення, де я все одно був закутий метровим ланцюгом, аби не було доступу до розетки для здійснення суїциду. Ті, хто мене тримали, нічого фізично не застосовували. Обіцяли, що скоро відпустять. І це скоро тривало два роки. Ні неба, ні сонця, ні одного людського обличчя за цей весь період я не бачив. Всі бандити були в масках; їхніх облич я не бачив.

Перші півтора року ув'язнення були нестерпними. Через рік полону я написав бандитам записку: «Я не розумію, чому ви мене тримаєте, за що. Я нікого не вбив і нічого не вкрав. Я оголошую голодування». Я протримався десь два або три дні. Я розумів, що ще 10-12 днів і летальний результат гарантований. Навіть у душі я не пив воду. Але на третій або четвертий день вони мене змусили поїсти. Я зрозумів, що вони не хочуть моєї смерті. Ось в такому стані я перебував. Перед переїздом на Закарпаття, коли я лежав у масці з заклеєними вухами, мені поклали на груди барсетку з предметами схожими на держак пістолета і держак ножа. Мене змушували брати їх до рук. Потім усі пальці перезняли. Мені зараз слідчий каже: «А ти хіба не розумієш, для чого вони це робили? Це могло бути твоє самогубство». Мій перший допит тривав близько 7 або 8 годин. Я це все в деталях розповідав.

Восени 2015 року Єриняка звільнили з-під варти. Всі розуміли, що він сидить не по моїй кримінальній справі. Він вимагав у якогось ДАІшника гроші й у процесі "розбірок" розпоров йому ногу, а потім пішли на змову. У 2014 році Порошенко обирають президентом країни. Сус почав активно займатися розслідуванням цієї справи. Він все розслідував, зрозумів весь цей ланцюжок. Чому Порошенко це цікавило? Тому що Порошенко володів цим активом. А фактично з літа 2013 року контроль був уже в Ахметова. На третій день після мого звільнення я потрапив до Генерального прокурора Шокіна. На цій зустрічі він повідомив, що Порошенко хоче мене побачити. Він сказав, що за мною заїдуть співробітники УДО. Я мав привести себе до ладу, і десь через тиждень мене мали забрати на зустріч із Порошенком. Шокін сказав, що резонанс моєї кримінальної справи дуже великий, що була проведена спецоперація з мого звільнення. Це були слова Шокіна. Але минув тиждень і моя зустріч з Порошенком так і не відбулася.

Я прекрасно розумію, що Порошенко розраховував на цю компанію. Навіть призначили міністром екології пана Шевченка на той час. Я глибоко переконаний, що це призначення було пов'язано з інтересом Петра Порошенка до "Нафтогазвидобування", щоби потім через мінекології позбавити ліцензії "Нафтогазвидобування", і таким чином "тиснути" на Ахметова. І слідчому Сусу вдалося це зробити, він повністю заблокував компанію. Потім, під кінець 2015 року Ахметов домовився з Порошенком: перший компенсував другому від 180 до 210 мільйонів доларів за те, що Ахметов колись володів цим активом. Цей епізод розслідувало НАБУ, але мені не відомо, чим історія закінчилася. Змова щодо "Нафтогазвидобування" стала початком "Роттердам+", яка була запущена з кінця 2015 року. Після того розслідування мого кримінального провадження, порушеного за фактом умисного вбивства, просто зупинилося. Це мене дуже дратувало. Я не міг навіть ознайомитися з матеріалами кримінальної справи як потерпілий. Нині розслідування кримінальної справи активізувалося. Встановлено замовника, організаторів і виконавців мого викрадення й замаху на моє життя. Але підозри досі нікому не пред'явлені. Рудківський у травні спокійно в'їхав в Україну і вже знаходиться у країні.

- Цього року?

О.С.: Так. Аби ознайомиться з матеріалами своєї кримінальної справи, слідчий Булахов порадив мені звернутися до суду, що я і зробив. Але на розгляд мого звернення суду знадобилося 8 місяців. Потім була апеляція, після чого рішення набрало чинності. Слідчий Булахов мене ознайомив із першим і останнім томами кримінальної справи. Останній том – це фактично листування з Офісом генерального прокурора. Ось так мене ознайомили з матеріалами кримінальної справи. З мене просто "посміялися", а бандити у цей час спокійно продовжують гуляти на волі. Ще раз хочу сказати, що на цю мить розслідування активізувалося; і, я сподіваюся, що незабаром будуть пред'явлені підозри.

- А є можливість розібратися у цій ситуації через міжнародні суди? Спробувати довести це все там, де нікого не можливо купити.

О.С.: Я намагався. Але міжнародний арбітраж – це довга історія. Я все-таки сподіваюся на українське правосуддя, що тут буде винесено підозру відповідно до закону і винні будуть покарані. Я просив персональної зустрічі з Ахметовим, але мені було відмовлено. Шуфрич мені передав, що я фігурант гучної кримінальної справи й з цієї причини Рінат Ахметов не може зі мною зустрітися. А я дуже хотів побачитися з ним, розповісти історію компанії з 1996 року. Замість Ахметова мене прийняв керівник його особистої безпеки, людина, яка відповідала за безпеку угоди з купівлі "Нафтогазвидобування", донецький генерал Куп'янський. Приймав він мене в офісі біля МЗС. Куп'янський слухав 4 години історію створення компанії з 1996-го року, як це все було. Я дуже сподівався, що мене візьмуть на роботу у ДТЕК. Тому, що у мене не було ні грошей, нічого. Мені хотілося працювати. Також, на прохання Шуфрича, я підписав заяву про відсутність претензій до "Нафтогазвидобування" про те, що я не підозрюю саме компанію у причетності до свого викрадення і навмисного вбивства. Як же я міг не підписати, це ж моє дітище. Але цей мій крок не був гідно оцінений. Також я хочу відзначити, що з матеріалів кримінальної справи зникло багато доказів, але зараз вони відновлюються. Це і є підтвердження того, що Сус якісно зачистив цю справу.

ДЖЕРЕЛО

Читайте також:
Продовження інтерв'ю з командиром 1 Окремої штурмової роти Добровольчого Українського Корпусу "Правий сектор" другом "Да Вінчі".
07 червня, 11:45
Поміж командирів підрозділів, що несуть бойове чергування на "нулі" годі відшукати офіцера, який не знав би позивного "Да Вінчі".
01 червня, 13:46
Інтерв'ю з кандидатом у депутати Полтавської обласної ради, директором ПОКП "Аеропорт-Полтава" Володимиром Окарою.
19.10.2020, 13:00
Тепер «небезпечним злочинцям» загрожує кримінальне покарання.
вчора, 17:30
Марина Килипко встановила рекорд України в стрибках з жердиною. Це принесло їй не тільки перемогу, а й норматив у Токіо.
вчора, 15:05
Третя збірна Європи переможена
вчора, 12:38