Фронтовий бартер вирішує все
Або як нащадки козаків на степовому напрямку зброю добували й грозили московитам.
(Текст подано з урахуванням авторського стилю без виправлень і скорочень).
Питання озброєння на війні завжди стоїть гостро. Тим більше тоді, коли з усіх усюд волають про мільярдні постачі наших атлантичних партнерів.
А по факту може не вистачати елементарного, але я вам цього не казав. Завжди старався бути чесною людиною, жити правдою і рівнятися на чесних людей.
Проте коли справа торкається оснащення власного підрозділу – дозволено йти на все. Так і сталося, коли ми вирішили з пациками патріки мутити.
Бартер серед військових – справа буденна, але як зробити так, аби з одного ящика патронів 5.45 стало 5, пару лищакових цинків і купа бонусів на додачу – мистецтво особливе. Для цього й особливі люди потрібні, а мені дістається роль оглядача і збирача навіть такого цікавого досвіду.
Взагалі подібні мутки я використовую з власною метою. Тобто, поїхати на нові локації, зібрати розвіддані, подивитися на бойових дух військових, на самих вояк, які у них настрої, послухати мову місцевих, оцінити ландшафт, аби потім частину цієї інфи передати вище.
Так і сталося, що на двох машинах ми поїхали колядувати приколяси у сусідів з інших бригад. Спершу ми довго чекали компаньйонів біля нижчезгаданого магазу, купили ништяки дітям, побачили бабусю на велосипеді, роздивлялися з висоти посадки, де наші передові позиції аж поки не приїхали колеги.
На початку ділюгá йшла не дуже. "Чекіст" (позивний майстра) виміняв всього-на-всього ящик 5.45 на ящик 5.45 бронебійних. Мда, думали ми з "Парубієм", уявляючи, як зараз розмутимося на 10 джавелінів з одного ящика.
Ділки з ЗСУ швидко відстрілялися, перевіривши наш товар і погнали далі, обіцяючи лише подумати, чи буде ще щось. Типові ділки...
Як завжди купа лайки, скарги на командування, власну зайнятість під типовий степовий діалект, на вигляд це був яскравий представник дніпровських степів. Чорнявий, зі щетиною, бандані на бочці, зіщулений від постійного вітру і загорілий.
Порадив звернутися до інших сусідів, розчаровані результатом, знімаємось далі. Заходимо на територію, одразу ж випалюємо командування, приступаємо до переговорів.
Нам опанують такі ж ділки, не розуміючи, чому ми віддаємо 1 ящик бронебійних на 2 звичайних 5.45. 40 хвилин переговорів. Доходять до того, що зесики знову починають жалітися на командування і запевняти, що нічого не можуть віддати, адже усе під розпискою.
Один з яскравим позивним – "Шварц", стояв на розмові з гантелею у руці, епічний молодий хлопець. Переправили подалі, ми знову знімаємось.
Заїжджаємо у чергову глухомань, представляємось і показуємо шеврон, хто ми й від кого. Ще один чорнявий дніпрянин одразу починає з того, що усі приколи у них на передку і зараз нічого немає.
Але час від часу у наших руках починає з'являтися по цинку розсипних патріків, купа "бонусів" і запевняння про те, що нас не кинуть в біді. Всі як один – десантура.
Обличчя аж горять на сонці, рвуться в бій, хтось свіжіший, хтось трохи в пилюці, носять нам ніштяки, поки командир намагається згадати, який же гурівець здав його локацію нам. У паузах нам показують Машінґвер 42, легендарний німецький кулемет, як новий; очі не вірять у цю реліквію, руки тягнуться, щоб потримати.
Ми знову чекаємо і рушаємо далі з хлопцями у путь, до їхніх позицій, щоб перетерти з командиром. Дороги полями, перехрестями сплетених наглухо дніпровських сіл, коли незрозуміло, яке і де закінчується, а де починається, рятує тільки ґуґл-мапа, а машини все минають центральні дороги й блукають розпластаними обабіч ґрунтовками, шалені фазани, кучеряві річки, вітряні степи, гуркіт трави й поодинокі дерева.
Навколо цього – люди та худоба. Люди махають нам руками, посміхаються, а худоба мовчки пасеться, погрожуючи перебігти дорогу.
Нарешті ми на місці. Тут вояки більш жваві, тож умить тильний розслабон змінюється на зібраність і надмірну уважність.
Підходимо до полкана. Не знаю як, але "Чекіст" одразу впізнає у ньому знайомого по 2014-15 році, коли двіжував у танку на Луганщині.
Полкан тут же стає прихильнішим і обіцяє ящик 5.45 + приколяси. А також везе нас ще далі, до місцевих трошніків, які, на диво, без блок-постів.
Полкан залишає нас у дворі командира і запевняє, що той от-от буде. Ми прицінюємось і слухаємо обстановку, за короткий час двір наповнюється іншими людьми, ласими на розмову з цим дядьком.
Перебираємо моцний осколок, залетівший від нещодавніх подарунків півнів. Тиша напружує, погода спонукає до приємних роздумів.
Дядько убойний – гумор з перших секунд, розклад по педиках на місцях і так далі. Не вистачає патріків? Пацани, можемо тільки 2 ящики дати.
Ми перезираємося з "Чекістом" – справа пішла, як треба. За мить дружбан цього дядька помічає, що у них із "Чекістом" однакові кільця на пальцях, пов'язані з Другою світовою.
Нам капає ще цинк патріків розсипними. Поки ми пішли за бензином для машини, у самій машині з'явився ще 1 цинк: 4 ящики вже на базі.
Я вже нічому не дивуюся, а "Чекіст" майстерно стелить по вухах, що ми голі-босі. Ще через якийсь момент підбігає щасливий зесик, повідомляючи, що наші збили ворожу вертушку, нам капає ще пару бонусів.
Вечоріє і ми повинні повертатися... Нарешті розмови вгавають, шум із передової починає здійматися увись, а нам ще їхати.
По дорозі назад чіпляємо п'ятий ящик патріків і щасливо залишаємо локацію наших сонечок. Машина скрипить під вагою ништяків, минаючи ями, ми з "Парубієм" обговорюємо майстерність "Чекіста", узгоджуючи можливу тактику подальших бартерних відносин під чудову пісню гурту "SadSvit" – "Касета"...
Автор – друг "Жостік", почесний редактор видавництва "Zалізний Тато"
