Китайці – кати українського народу і предтечі «вагнерівців»
Представники "жовтої раси" причетні до червоного терору в Україні. Але про подібні злочини або забувають, або свідомо замовчують...
Китайці – посібники російських більшовиків і кати українського народу, предтечі вагнерівців. Про це чомусь мало пам'ятають, але китайські однодумці Владіміра Лєніна, Лєйби Троцького та Іосіфа Сталіна не вперше паскудять Україні.
А було це всього-на-всього століття тому. Російська адміністрація у 1910-х роках масово залучала китайських гастарбайтерів до роботи на сибірських лісоповалах, на вугільних шахтах Донбасу, на заводах і фабриках Петрограда, Москви та Катеринослава, на будівництві залізниці на Мурманськ, для копання траншей та окопів на австрійському та німецькому фронті Великої війни.
Революція 1917 року та параліч транспортних комунікацій залишили близько півтори сотні тисяч безробітних китайців напризволяще. Їх розкидало від Одеси та Мелітополя до Омська і Владивостока.
Більшовицька диктатура, встановлена збройним переворотом, робила ставку на масовий терор і військову агресію проти колишніх регіонів імперії, залучаючи в першу чергу неслов'янський елемент – латишів, мадярів, німців і китайців. Якщо перших вербували на ідеологічній основі, то китайців – за харчову пайку і грошове забезпечення.
Всього називають цифри близько 20 000 – 30 000 китайських найманців у частинах Червоної армії, структурах ВЧК та частинах ЧОН. Мовний бар'єр, чужорідність місцевій культурі та патологічна жорстокість робили китайців ідеальними солдатами революції.
А відтак, вірними Кремлю піхотинців, без докорів неіснуючого сумління. Вони під червоними прапорами розстрілювали, вішали, кололи багнетами та душили у підвалах українських селян і міщан, катували полонених вояків Армії УНР.
Багато китайців знайшли себе у структурах ВЧК, їхні звірства у Києві 1919 року задокументовані навіть денікінцями! Одним із перших батальйон китайських "добровольців" навербував у Бессарабії в 1918 році кривавий червоний командир Йона Якір.
Із ними Якір нищив українців на Одещині, рейдував із Півдня на Північ України та пацифікував козацтво на Дону в 1919-1920 роках. Китайські каральні загони орудували на Київщині та Запорожжі, а бійці китайських частин особливого призначення ЧОН і ВЧК лютували в Одесі, Нікополі та Києві.
Після завершення бойових дій та скасування воєнного комунізму тисячі китайців осіли у великих російських містах й у роки НЕПу займалися дрібним бізнесом: пекарні, пральні, швейні майстерні... Під прикриттям цих підприємств часто-густо продавали продукти опійного виробництва.
Однак перехід на тоталітарні рейки на початку 1930-х поставив крапку на життєдіяльності совєцьких чайнатаунів, а більшість їх мешканців добровільно-примусово репатріювали у Китай. Під час Голодомору поодинокі загони з китайців використовували для оточення сіл на Полтавщині та Харківщині, звідки нікого не випускали живими без сплати продовольчого податку.
Ті з українців, кому вдалося вижити у 1920-1930-х, зберегли у пам'яті звірства китайців, яких у народі прозвали "хунхузами". Добряче напаскудили тоді нашим селянам криваві одноплемінники товаришів Мао і Сі.
