Командир 1 ОШР ДУК ПС: «Жодні угоди ніколи не зупиняли російські війська активізувати конфлікт»
Поміж командирів підрозділів, що несуть бойове чергування на "нулі" годі відшукати офіцера, який не знав би позивного "Да Вінчі".
Впродовж 7 років безперервного перебування на фронті Дмитро Коцюбайло відзначився низкою рекордів зі знищення військової техніки та нейтралізації живої сили супротивника. Ключові бої російсько-української війни пройшли не без його участі.
З набуттям переконливого бойового досвіду "Да Вінчі" став командиром одного з найбоєздатніших підрозділів Донеччини – 1 ОШР ДУК ПС та продовжує ефективно протидіяти зовнішній агресії ворога. Сьогодні він поспілкувався з "Останнім Бастіоном" і розповів про характер бойових дій 2021-го року та ймовірні сценарії подальшого розвитку подій на фронті.
ОБ: Вітаємо друже командир! Цю розмову було б доцільно розпочати з характеристики поточної ситуації на фронті. А якщо конкретніше, хотілося б з’ясувати, чи доречно, на разі, говорити про активізацію бойових дій на Донбасі з огляду на завершення режиму тиші з початку квітня 2021 року.
ДВ: Скажу відверто, що т.зв. режим тиші впродовж усього терміну запровадження не зупиняв хід бойових дій та неодноразово порушувався. На цю мить, дії супротивника помітно пожвавішали. Ми бачимо це спостерігаючи за характером збройних провокацій з протилежного боку. Снайперський вогонь ворога завдав нашій стороні чимало складнощів. У тому числі мали місце бойові втрати живої сили.
Загалом ворог зробив ставку на прицільне точкове ураження, яке він завдає мінометними ударами, або ж за допомогою артилерії. Також, помітними стали атаки, що здійснюють безпілотними літальними засобами нового покоління. Здійнявшись в небі над позиціями українських військових такий апарат скидує вибухові засоби ураження.
ОБ: Які види та калібри озброєння на разі використовує ворог проти української сторони?
ДВ: Традиційно супротивник здійснює питому частку своїх бойових активностей за допомогою мінометного вогню. Переважно це засоби 82-го та 120-го калібру. Періодично ворог вдається й до використання ствольної артилерії. Переважно він орудує за допомогою самохідної артилерійської установки "Нона" 120 та 122-мм, гармати 2С1 "Гвоздика", Д-30 калібру 122-мм. Але були також випадки коли ворог застосовував важковагові аргументи, а саме 2С3 "Акація", калібру 152-мм.
ОБ: Які ділянки фронту, на твою думку, є сьогодні найбільш гарячими?
ДВ: Однією з найбільш пульсуючих ділянок фронту став Торецький район, а саме, ділянка, неподалік селища Шуми. Саме там ворог безкарно застосовує проти українських військових снайперські комплекси. Але цим не обмежується. Оперативно здійснює атаки за допомогою мінометних та артилерійських підрозділів.
Традиційно, досить активним майданчиком бойових зіткнень продовжує бути селище Піски, неподалік Донецька; також Зайцеве та авдіївська промзона. За маріупольським напрямком зоною неспокою є селище Водяне.
ОБ: Яким чином українська сторона реагує на диверсії та обстріли терористичних формувань?
ДВ: Все залежить від конкретної ситуації. У випадку з підступними атаками снайперів слід розуміти, що нам доводиться мати справу з добре оснащеними професіоналами. Навряд бійці подібних груп є представниками місцевого населення. Високотехнічні засоби виявлення надають їм можливість завдавати удару по армійцям, котрі перебувають на позиціях. Як я зазначав раніше, терористи стали активно використовувати для своїх диверсій дрони оснащені протипіхотними мінами ПОМ-2. До слова, вони заборонені мінськими домовленостями. Проте жодні угоди ніколи не зупиняли російські гібридні війська у створенні штучної фази ескалації протистояння.
Жодну з подібних провокацій ворога українські силовики не лишають без відповіді. Ну а про те, в який спосіб ми надаємо протилежній стороні відповідь я, поки, промовчу, аби не відкривати зайвий раз карти. Але запевняю, що без належної відплати ми не лишаємо жоден вибрик окупантів.
ОБ: Будучи людиною фронту хотілося б почути твою суб’єктивну думку, щодо того, чи готове військово-політичне керівництво країни відмовитись нарешті від тактики стримування супротивника та перейти до реальної деокупації українського Донбасу?
ДВ: Станом на сьогодні я не бачу жодних превентивних заходів військового характеру, які б свідчили про намір Києва просунути лінію розмежування в глиб окупованих територій та звільнити окремі райони Донецької чи Луганської областей. Такий стан речей свідчить про відсутність реальної політичної волі, аби вигнати російських загарбників з наших територій. Якщо наступальні дії з українського боку, на разі є мало імовірними, то слід замислитись над зміцненням оборони. Однак і тут виникають певні нюанси. Зокрема, лімітоване забезпечення БК (боєкомплектами) підрозділів, які перебувають на позиціях, залишає низку питань. Головне з них: а чи достатньо буде цього озброєння для відбиття більш потужного вогневого натиску супротивника? Звісно ж, я схиляюся до думки, що ворога, у разі спроби наступу, ми зможемо стримати. Втім, такий результат нам обійдеться коштом помітних втрат.
Станом на сьогодні вже існує дефіцит певних боєприпасів. Якщо цю проблему не помічати та не вирішувати це може вкрай негативно позначитись на нашій обороноздатності. Говорити про реальні кроки в напрямку дієвої деокупації не доводиться. Для влади факт війни є предметом чергових політичних заяв, нескінченних переговорів, передвиборчих спекуляцій та ін. Мирним шляхом окуповані території нам ніхто не поверне. Переговори в яких присутня РФ, покликані схилити Україну до принизливих поступок національними інтересами. А це суперечить засадам державної політики. Саме тому, найбільш реалістичним сценарієм повернення тимчасово непідконтрольних теренів є силовий. Втім, для його здійснення потрібно багато працювати над удосконаленням наших Збройних Сил та модернізувати їхню військово-технічну базу загалом.
ОБ: Наскільки помітною є присутність кадрових військових РФ на позиціях незаконних воєнізованих формувань і у чому вона виявляється?
ДВ: Російські кадровики, звісно ж, окопи не тримають. Але на прикладі, тієї ж ствольної артилерії досить не складно розпізнати почерк професіоналів та відрізнити його від місцевих "майстрів". Перші працюють більш точно і мають відточений стиль роботи. Зафіксовані нами перехоплення ворожого радіозв’язку (мовою військових "перехват" – ред.), також слугують одним з доказів перебування на позиціях терористів російських регулярів. Поява на лінії розмежування систем РЕБ (радіоелектронної боротьби), сучасних БПЛА та активізація ІПСО (інформаційно-психологічна операція) слугують для нас сигналом, що у зону бойових дій (та у прифронтовий тил) зайшли добре оснащені окупанти ЗС РФ.
Найвиразніше ворог із теренів РФ засвітив себе у роботі снайперських груп. В їх складі перебувають спеціалісти високого класу. Переважно це службовці ФСБ та ГРУ. Високоточні роботи в умовах фронту, які потребують кваліфікованого підходу, виконуються російськими кадровиками. Натомість будівництво військово-інженерних споруд, бліндажів, шанців, капонірів здійснюється силами місцевої вати та безробітних мобілізованих до лав терористичних формувань.
ОБ: Які види сучасних розробок російського воєнпрому виявляються в руках терористичних формувань?
ДВ: Досить помітно слід Росії простежується в ситуації з безпілотниками. Ними терористи перекидають на український бік, вже згадані мною, протипіхотні міни ПОМ-2. У дистанційно-керованому режимі вони сідають на поверхню землі та розкидають врізнобіч систему своєрідних розтяжок. Зазвичай така пастка може чекати солдата десь на позиції, на перевірених і знайомих стежках, у лісосмузі. Як засіб дистанційного мінування ПОМ-2 стоїть на озброєнні РФ. І це слугує прямим доказом того, що Росія продовжує цілеспрямовано озброювати терористичні формування.
Нам неодноразово траплялися уламки снарядів, котрі містили на собі маркування та рік виробництва, снайперські кулі, які доводилося виколупувати з дерева чи колоди бліндажу… Кожен з цих елементів війни унаочнює пряму присутність розробок воєнпрому РФ та їхніх штатних військових на тимчасово окупованих територіях України. Адже для того аби навчити рядових терористів керувати безпілотниками нового покоління Москва відряджає на непідконтрольні Києву терени воєнних спеціалістів (консультантів, інструкторів, інженерів тощо). Відтак, кожен, хто "не помічає", або заперечує факт присутності РФ на Донбасі, свідомо стоїть на антиукраїнських позиціях.
