Командир 1 ОШР ДУК ПС: «Ворог не рахується з поняттями честі. Війна дронів нині набирає обертів»
Продовження інтерв'ю з командиром 1 Окремої штурмової роти Добровольчого Українського Корпусу "Правий сектор" другом "Да Вінчі".
ОБ: Наскільки відчутними є зміни настрою місцевого населення та їхнього ставлення до українських військових у порівнянні з 2014-м роком?
ДВ: Стан громадянської свідомості у прифронтових містах, відверто, не найкращий. Але місцеві мешканці керуються сухим прагматизмом. Адже вони мають можливість порівнювати якість життя на окупованих теренах і територіях підконтрольних Києву. В багатьох сім’ях частина родичів лишилася по той бік лінії розмежування. Вони бачать соціальний контраст і помічають явні переваги життя на українських територіях.
Від початку війни офіційна влада здійснила певні кроки культурної українізації. Звісно ж, цього не достатньо для повної ментальної інтеграції регіону. Однак, це краще, ніж нічого. Чимало державних дотацій спрямовувалось на підтримання повноцінного життя у регіоні. Ремонтувалися дороги, будувалися дитячі садочки, відкривалися нові школи тощо. Це відбувалося на очах місцевого населення. Однак, ці заходи не позбавили регіон від прихильників "русского міра".
Ідейна закваска в їхніх головах відіграє ключову роль. Вони свідомо продовжують заперечувати факт незалежності України і продовжують жити імперськими категоріями. Коли навесні 2021-го року РФ зосередила на кордоні з Україною рекордні обсяги військової техніки та регулярів, питома частка місцевого контингенту затамувала подих в очікуванні, що ось-ось до їхніх міст прийдуть російські "визволителі". Проте, не можна стверджувати, що люди з подібним налаштуванням становлять абсолютну більшість.
Якщо Україна не посилить свій культурно-гуманітарний вплив на Донбасі, вона позбавить себе шансу закріпитися у регіоні. Відтак, перспектива деокупації виглядатиме чимось нереальним та нездійсненним.
ОБ: На твою думку, у чому полягає головна причина нинішніх бойових втрат в ЗСУ?
ДВ: На війні багато чого залежить від внутрішнього налаштування конкретного бійця. Однак, коли держава перетворює слова "перемир’я", "режим тиші", "припинення вогню" на священну корову, це лишає негативні наслідки у колективній атмосфері військових. Частину особового складу цей факт демотивує, інших розслабляє.
Фактично перед військовим ставиться задача "охороняти ділянку фронту", а не воювати. Це далеко не тотожні речі. Спроба звести місію збройних сил до функції "охоронної фірми" підриває фундаментальні засади професійної етики військових. Ця проблема тягне за собою падіння якості кадрового складу армії. Чимала кількість військовослужбовців сьогодні налаштована на участь у "замороженому конфлікті", проте ескалація з рівнем інтенсивності 2014-2015 рр. може відновитися будь-якої миті. Відтак, ця нота морально-психологічного налаштування унеможливлює агресивне ведення бойових дій з боку України.
По той бік лінії фронту перебуває ворог, який не рахується з поняттями "честі", який нівелює елементарну принциповість і для якого дотримання домовленостей є чимось необов’язковим. Порушення норм етики бою і ведення військових дій для них є звичайною практикою. Тактика підлості й введення в оману для російських терористів становить життєвий стандарт.
Що говорити про їхнє ставлення до ЗСУ, якщо під їхнім вогнем неодноразово опинялися спостерігачі СЦКК (Спільний центр координації й контролю)? Також прийнятною нормою для окупантів є обстріл мирних населених пунктів, які не мають жодного стосунку до бойових дій. Тому нам не варто забувати, що ми маємо справу з безпринципним кровожерливим ворогом, котрий будь-якої миті готовий встромити нам ніж у спину та за відмашкою Путіна розгорнути ескалацію бойових дій. Усвідомлення цих речей повинно тримати нас в стані залізної дисципліни та сприяти нашому налаштуванню на проведення жорстких і безкомпромісних кроків з деокупації… Адже на нашому боці справедливість.
ОБ: Наскільки відчутним є сегмент російської військової присутності на Донбасі і яке співвідношення сил у ворожому таборі між громадянами РФ та місцевими колаборантами?
ДВ: По той бік лінії фронту дуже строкате середовище. Керівні посади займають російські кадровики. На них тримається функція збереження штабної структури, котра прямим чином впливає на злагодженість і боєздатність терористичних формувань. Для того, щоб тримати лінію фронту, потрібен системний підхід. І за це відповідають воєнспеци та спецслужбісти країни-агресора. Майже весь офіцерський склад т.з. армій "Л/ДНР" − це російські кадровики.
Окрім цього, чимала кількість людей з Росії приїздить на "сафарі". Любителі фронтового туризму у цивільному житті є або дрібними підприємцями, або працівниками офісів. Здебільшого вони керуються шовіністичними ідеями, вірою у відродження Російської імперії, жагою помсти українцям та прагненням отримати дозу адреналіну.
Натомість місцеве населення є дуже інертним. У лави незаконних воєнізованих формувань вони вступають від безвиході. Дається взнаки відсутність робочих міст, неможливість працевлаштуватися, постійне закриття підприємств, шахт і комбінатів. Соціальний клімат та реалії на окупованих територіях облаштовані таким чином, що для місцевих чоловіків вступ до російсько-гібридних формувань є чи не єдиною можливістю працевлаштуватися. Мінімальна зарплата, одяг та харчування їм забезпечено.
Крім цього, не варто забувати, що солідна частина населення окупованих територій вже отримала паспорт РФ. Їхній зв’язок з Україною обірвано. Через канали російських неурядових структур (націонал-шовіністичних громадських організацій, козацтв, "кадирівців", націонал-більшовицької партії тощо) на Донбас постачаються відставники, або бійці приватних армій на кшталт т.з. "ЧВК Вагнера". Здебільшого, це досвідчені бійці, які пройшли обкатку участю у військових конфліктах на Кавказі та в Сирії.
Ці та інші групи "сафаристів" координуються органами ФСБ. Для української сторони кадрове постачання людей в табір терористів може виглядати хаотично, але насправді в цій ситуації діють чіткі алгоритми і зберігається координація з боку ФСБ. "Солдати удачі", кадровики, спецслужбісти, "сафаристи", гастролери складають основну масовку в терористичних формуваннях. Місцеві становлять помітну меншість та майже не впливають на процес командування фронтом.
ОБ: Не секрет що війна мутує та змінює фази. Початок бойових дій відзначився гарячою фазою протистояння; за нею слідувала "позиційна війна"; події на Донбасі визначали як "окопну війну"; був етап умовно "замороженого конфлікту"; мав місце партизанський спротив; війна точково-диверсійного формату тощо. Як схарактеризував би ти специфіку бойових дій 2021-го року?
ДВ: Дійсно, ця війна мала різні етапи і фази розгортання. Станом на сьогодні її можна сміливо визначати як окопну. Вона дуже неспокійна і має свої особливості у порівнянні з минулими роками. 2021-й рік відзначився снайперськими та точково-артилерійськими акцентами. Це протистояння на рівні раптових високоточних атак. Новітні технології роблять війну більш підступною. Сьогодні для здійснення уражень ворог використовує окрім звичних засобів також безпілотні літальні апарати. Війна дронів сьогодні набирає обертів. Щороку з’являються нові фішки бойових дій, яким належить вчитися протистояти.
Але на 8-му році протистояння мене найбільше насторожують марення окремих представників української влади та політикуму про те, що Донбас можливо повернути мирним шляхом. Росія ніколи на цей крок не піде. Вже понад 6-7 років українська армія стоїть на місці. Лінія фронту не рухається в жодному напрямку. Це розслабляє і демотивує армію.
Позиції наших військових вже є прибитими, адже фронт тривалий час перебуває у статичному стані. Це суперечить будь-якій логіці війни. Потрібно рухатись вперед! Адже саме тоді ми маємо шанс стати незручним і невловимим супротивником для російських окупантів.
