В Україні відсутні реальні політики, але вдосталь популістів
Українська держава опинилася у заручниках обставин. Суспільство хоче змін, але до цих самих змін не готове, а тому верховодять популісти.
Проблематика нашої внутрішньої політики полягає в тому, що при владі майже немає політиків. Знаю, що Народ наш у принципі політиків не любить і багато в чому Народ просто не доріс...
Та суті це не змінює: політиків немає. А коли в системі Державного управління немає політиків – це біда; та давайте по порядку.
Уявімо, що повномасштабки нема і все як було з 2019-го по 2022-й. У силу апатії народу і, знову ж таки, відсутності політиків, монобільшість на цей момент вже законсервувалася монолітом, бо там розуміють, що вони не політики ніхрєна, а значить треба триматися одне за одного.
Це б призвело до того, що засідання Верховної Ради України стали разюче схожими на засідання ГосДуми РФ. А паралельно – вулиця стала б схожа на Росію.
Переляканий моноліт аматорів по всій вертикалі влади почав би репресії "на про всяк випадок". Адже різниця між режимом Віктора Януковича і монобільшістю полягає якраз-таки в тому, що режим Янека думав, що "Бога за бороду вхопив", а монобільшість думає, що вхопила,але боїться що від бороди відірвуть.
Вхоплюєте різницю? Та от прийшла повномасштабка і неокомуністам довелося мімікрувати під обставини, паралельно з цим – втрачаючи вагу, членство, авторитет, бо війна завжди показує хто ти...
Станом на зараз: монобільшості як факту не існує, і, знаєте що? Це проблема, бо якщо ми беремо за основу парламентаризм, то має бути хоч якась більшість, коаліційна, моно – не важливо (прікуп не рахується).
Це не парламентаризм! Воююча Держава не має парламентської більшості, а то шо є – прікуп, при тому інколи ще й за рахунок п’ятої колони, яка переназвалася; куди ж це годиться?
Таким чином, Держава опинилася у заручниках обставин: з одного боку – хлам (за деякими одиночними виключеннями), а з іншого – неможливість той хлам переобрати, бо війна. Тож виходить – хлам залишається.
Що робити? – Сподіватися на союзників, усе; тобто, сподіватися на те, що вони й надалі ганятимуть той хлам у хвіст і гриву.
Ну, щоби обраний народом хлам не крав, щоб ухвалювало необхідні Закони та постанови, щоби поводив себе нормально, дослухався. США і Велика Британія цим займаються з 24.II.2022 і дай їм Бог здоров'я, та є ще одна проблема в перспективі.
Наш Народ, як уже сказано вище, політиків не любить, тож є ризик поміняти один хлам на інший. Інколи складається враження, що якщо аматорський футбольний клуб "Садовод-любитель" подасться на вибори – Народ його обере, бо це ж аматори, а значить свої, бо професіонали a priori п*д@ри.
Тож, поки у всіх нас є час, порадив би думати про те, кого обрати з існуючих партій. США нам подобаються? – Подобаються. Британія подобається? – Подобається.
Ну, так у Штатах – Демократи з Республіканцями, а у Британії – Консерватори та Лейбористи. Ну? От і от...
А то знову побіжимо "нове" лайно обирать, як стадо, а потім плакати. І так, у нас дуже хрінова внутрішня політика, але не треба забувати, що ми всі теж у цьому винні.
Автор – Назар Приходько, політолог-міжнародник і військовий експерт
