Як Україна може виграти війну?
Складова перемоги України: не лише підтримка Заходу, але мобілізація українців. А ще, жорстка україноцентрична внутрішня політика уряду.
На шпальтах одного із провідних німецьких видань Der Spiegel вийшла аналітична стаття під авторством військового експерта та політолога Фабіана Гоффманна. Він пропонує західним партнерам України тверезо оцінити можливість як перемоги, так і поразки України у війні проти РФ.
Після літнього наступу, що не може не розчаровувати, зауважує пан Гоффманн, багато хто став говорити про нездатність українців втілити у життя озвучені плани. Йдеться про вихід на державні кордони 1991 року та повну деокупацію власної території від російських загарбників.
На Заході ширяться панічні настрої, розмірковують про поразку України, але перемога все ж таки можлива — якщо Захід надасть їй достатню допомогу. Так, наступ України цього року не приніс очікуваного успіху, проте країна аж ніяк не програла війну проти росії.
Тому заклики до перемовин жертви з агресором або навіть до припинення постачання зброї передчасні та марні. Рішучий і згуртований Захід має промисловий потенціал для надання довгострокової та стійкої військової підтримки Україні.
Якщо результати українських бойових дій влітку були мізерними, то у РФ справи були не кращі, якби не говорила про зворотне кремлівська пропаганда. Наперекір тому, що росія перебуває в обороні на більшій частині своїх високоорганізованих позицій, вона не в змозі розпочати власні ефективні наступальні операції.
Мінімальні територіальні завоювання, яких ресурсна федерація московії змогла досягти за минулі пів року, були досягнуті виключно шляхом самогубних атак, не зважаючи на життя і здоров'я власних солдатів і техніки. Згадаймо хоча б утилізацію бойовиків угруповань «Вагнера» та «Шторм-Z».
Якщо ж ні росія, ні Україна не зможуть досягти швидких територіальних завоювань, то найімовірнішим сценарієм є позиційний конфлікт, спрямований на виснаження. Історично подібний конфлікт в Україні не є винятком і з воєнної історії часто згадують великі битви: битва за Ватерлоо; битва на Соммі, десантна операція союзників у Нормандії, Сталінградська битва...
Проте насправді, окремі битви зазвичай були вирішальними для результату цих війн. Воєнний конфлікт — це, перш за все, змагання між промисловими потужностями двох або більше держав та їх волею до боротьби, тож оперативно-тактична майстерність окремих генералів і солдатів може лише частково замінити цю базу.
Скажімо, корсиканець Наполеон Бонапарт вважав, що Бог зазвичай бореться на боці армії з найбільшою кількістю батальйонів. Для України це водночас і хороша, і погана новина:
- Хороша полягає у тому, що промислові потужності України, як і Заходу, у кілька разів вищі, ніж у росії. Оскільки воля України до боротьби залишається високою, то основні умови для її перемоги є.
- Погана ж, — що у середньостроковій та довгостроковій перспективі Сили оборони України зможуть протистояти лише в тому випадку, якщо промислові потужності Заходу будуть достатньо мобілізовані та надані у розпорядження України. Якщо цього не станеться, навіть краща підготовка, тактична майстерність та вищий моральний дух не можуть створити балансу.
За достатньої підтримки Україна може перемогти у довгостроковому конфлікті на виснаження проти справді ресурсного ворога. У той час, як слабким місцем з українського боку досі (та вочевидь завжди) є наявність солдатів; із російського боку це достатня, за оцінкою Кремля, наявність зброї та обладнання — і те, й інше закінчується, хоча промислове виробництво нарощується, а резерви боєприпасів відновлюється.
Таким чином, мета Заходу має полягати у тому, щоби надати Україні можливість пошкодити чи знищити російські танки, транспортні засоби та інші матеріали максимально і водночас мінімізуючи кількість загиблих та поранених українських захисників. Це спрацює лише у тому випадку, якщо (чи все ж таки коли? — прим. ред.) Україна отримає достатньо боєприпасів!
Наприклад, необхідно забезпечити постійну наявність достатньої кількості артилерійських снарядів, необхідні такі системи озброєння як крилата ракета «Taurus». Вони дозволяють Україні знищувати російську техніку до того, як вона дійде до фронту.
Канцлер Німеччини Олаф Шольц та його міністри повинні пояснити, яка мета конфлікту та як вони можуть сприяти її досягненню, центральне місце у цьому займає мобілізація німецької військової промисловості. Фраза «стільки, скільки потрібно» — це твердження, а не стратегія.
Для того, щоби росія перестала становити загрозу для своїх сусідів, метою може бути лише однозначна поразка Москви у протистоянні. Очікується, що найближчими роками населення Німеччини терпітиме і розділятиме витрати на підтримку України, та чи на довго вистачить цього терпцю?..
Нагадаємо, Україна не очікує активної участі Німеччини у конфлікті, вона просить лише необхідну зброю, аби самостійно відвоювати окуповану територію. Якщо ви вважаєте, що це занадто дорого, то наступні кілька років у будь-якому випадку будуть дуже дорогими з погляду оборонної політики, особливо якщо РФ вийде переможцем із конфлікту.
Німеччина та її партнери частково винні у конфлікті через свою односторонню політику роззброєння та поведінку у передвоєнні (1991-2021) роки, що підштовхувало росію до агресивних дій у сусідніх з нею країнах. Тому і переозброєння Бундесверу неминуче.
«Чим більше РФ буде ослаблена під час конфлікту на Україні», — наголошує Фабіан Гоффманн, — «тим більше часу ми всі виграємо для збільшення достатнього потенціалу стримування проти росії. Таким чином, надання військової підтримки Україні є чудовою інвестицією у нашу власну безпеку».
Окремо медіаагенція «Останній Бастіон» нагадує читачам про те, що багато українських письменників і митців узяли до рук зброю, і багато з них воюють нині на передовій. Натомість «слуги» під проводом сіоністів із Банкової усіляко ухиляються від військового обов'язку, продовжуючи грабувати наш народ.
