Азійсько-Африканський фронт нової світової війни
Вир подій, що охопив Україну і світ за рік, який минув, яскраво вказує, – ми на порозі чогось глобальнішого, ніж здається на перший погляд.
Задля фахової експертизи пройденого етапу і інформаційна агенція "Останній Бастіон" звернулася до медіааналітика і політолога-міжнародника Назара Приходька.
Він також дав прогноз на найближчий рік, закликаючи читачів не сприймати невідворотні зміни навколо нас за тимчасові, адже всі гравці міжнародної шахівниці вже готуються до протистояння планетарного машстабу.
У цій другій частині (з першою ознайомитися можна тут) нашої великої розмови приділено увагу геополітичній шахівниці, а особливо проблемам так званого "глобального Півдня", куди протягнули свої мацаки Пекін і Москва.
– Ми з Вами зупинилися на проблематиці Близького Сходу. Скажіть, як взагалі будуть розвиватися там події? Адже не таємниця, що комуністичний Китай уже рішуче опановує цей важливий регіон, зокрема помиривши Іран і Саудівську Аравію.
– Як я уже наголосив вище, на Близькому Сході склалась доволі непроста ситуація. З одного боку – сунітські блок на чолі з саудитами, з другого – шиїтська мінікоаліція, за спиною якої Москва і Пекін, а з третього – майже на самоті наїжачений Ізраїль. Чому майже? Ну, бо за ним стоять США, в оборонній доктрині яких прописано захист Ізраїлю у разі масштабування локального конфлікту. Той факт, що товариш Сі Цзіньпін поткнув свого носа у цю порохову діжку свого носа – не дивина.
Примиривши Іран із Саудівською Аравією, китайські комуністи розігрують власну карту позірної миротворчості, щоби продемонструвати так званому "глобальному Півдню", на чий бік у потенційному майбутньому глобальному конфлікті слід обрати. Ось тут я окремо наголошу, що Пекін має власну сферу впливу в Африці, користуючись нестабільністю на Маґрибі. Звісно, що перш за все КНР цікавлять тамтешні ресурси, але з іншого боку, формування навіть ситуативного мезальянсу запеклих ворогів на ідейно-релігійному ґрунті.
Маю на увазі Ер-Ріяд і Тегеран, б'є по Ізраїлю, який так важко останніми роками налагоджував відносини з сусідами, зокрема Об'єднаними Арабськими Еміратами. Ви маєте розуміти, на найвищому рівні в Ірані прописано, що такої держави, як Ізраїль – немає, для іранців її просто не існує, тому вони будуть намагатися використати цю можливість для удару. І навпаки в Ізраїлю існує відповідний документ щодо Ірану, який визначено основним ворогом на Близькому Сході.
– Але ж є у цілому нейтральні Йорданія та Єґипет, які співпрацюють з усіма сторонами, хіба за виключенням Ірану, попри наявні суперечності. Яка їх роль у цій складній регіональній мозаїці?
– Йорданія, так, однак з Єґиптом ситуація набагато складніше. Дивіться, це – країна з найбільш боєздатним, доволі озброєним сучасними зразками військом. Тому від того, куди схилиться позиція Каїру, – залежить хиткий мир і стабільність у регіоні. Думаю, ви в курсі історії, що президент Єґипту Абдель-Фаттах ас-Сісі планував передати Росії 40 тисяч реактивних снарядів, але таємно, бо Єґипет є найбільшим союзником США у регіоні та отримувачем солідної фінансової допомоги. Але, як це буває з авторитарними режимами, – в останній момент передумав через дзвінок із Вашинґтона. Тепер той чималий БК має надійти нашій армії. Єґипет наразі – найбільший союзник США у регіоні, тож і снаряди тепер для нас.
– Зрозуміло. Проте ж там ще поряд є Судан і Лівія, де вирують конфлікти. Тобто, слід мати на увазі, що Африка стає негласним полем бою двох наддержав: США і КНР. Хоча, наскільки знаю, китайці там більше тиснуть фінансово-інфраструктурними проєктами, тоді як всю брудну справ для них роблять росіян в особі ПВК "Вагнер".
– Вірно. Сахель як і сусідній Маґриб – зусібіч взагалі дуже складний регіон. В одній зі своїх тематичних аналітичних статей я вказував, що у разі, якщо США та Єґипту вдасться "перехопити" Судан у КНР і РФ – це значно ускладнить Пекіну задачу по взяттю під контроль Сахелю. Цей регіон для китайців не менш важливий за Маґриб, тож він часу не втрачає, тим більше що ґрунт там підготовлений. Перш за все йдеться про Судан і далі на захід: Чад, Ніґер, Малі, Буркіна-Фасо...
Власне, Судан, де, як Ви сказали, вирує внутрішній конфлікт підігрітий зовні, – це ресурси і порти у Червоному морі, а ще він повністю блокує Еритрею з її хворим на голову пожиттєвим диктатором Ісаясом Афеверкі, який починав свою політичну кар'єру у китайських таборах військової підготовки. Розумієте, який там склався геополітичний клубок? Проросійські військові перевороти у Малі та Буркіна-Фасо здійснені на багнетах "Вагнера" полегшують загарбання Китаєм не тільки цих ключових країн Сахелю, а й більшої частини Західної Африки, яка колись була колонізована Францією.
– А що, до речі, сталося з французьким впливом на «чорному континенті»? Якось непомітно французи "без шуму і пилу" залишили Африку.
– О, це взагалі епічна історія! Найбільшою перемогою Китаю в Африці, яка заклала підвалини для всіх подальших, це перетягування на свій бік Емманюеля Макрона. Саме за його президентства Франція по суті відмовилася від будь-яких, навіть економічних, посягань не тільки на Сахель і Маґриб, а й на весь континент. Це карколомний геополітичний прорахунок.
Власне, домовившись із Макроном товариш Сі вирішив цілий комплекс задач, на які французький лідер не зважає, бо це його остання каденція й він сам собі господар до пори до часу. Знову ж таки, Пекін руками Москви витиснув Париж із Африки, пообіцявши місцевим авторитарним вождям надійний патронат, а головне – мільярдні фінансові вливання. Крім видобутку на власні потреби корисних копалин, ПВК "Вагнер" de facto займається захистом китайських інтересів. Про це не говорять публічно, але так є.
І дивно думати, що на Малі та Буркіна-Фасо Китай зупиниться у Сахелі: далі буде Центральноафриканська республіка, де не тільки найбільша присутність "Вагнера", а й таємні помешкання кремлівської верхівки. Поясню, ЦАР для КНР вирішить одразу дві задачі – ресурсну та політичну. Уявіть, якщо китайцям вдасться реалізувати свій план, то Червоне море практично повністю стане підконтрольним Пекіну, який вибудовує сумнозвісний "один шлях – один пасок", і цей пасок, на хвилиночку, вже простягається від Афґаністану з Іраном до Малі!
– Ви зачепили тему Маґрибу, а яка там ситуація? Нещодавно стало відомо, що Італія повертається у Лівію, а США посилили співпрацю з Марокко. Тобто, це свого роду убезпечення Заходу від посягань китайсько-російсько-іранського блоку?
– Певно, що так. КНР посилює свій вплив й у цьому африканському регіоні. Та якщо Марокко займає відверто прозахідний поліс, адже ця країна майже на самоті захищає американські інтереси в усій Африці, то сусідні Мавританія, Туніс і Лівія – ще не визначилися, на чиєму боці вони. Плюс, не слід забувати, що на території Лівії триває не перший рік громадянська війна, де армію бунтівного генерала Халіфи Хафтара підтримують росіяни в особі ПВК "Ваґнер". А якщо, не дай Боже, ми припускаємо, звісно, підтримуватиме ще й Китай, – невідомо як далі розгортатимуться події.
Щодо Італії та її повернення у Лівію... Це радше намагання закрити шпарину, через яку до Європи тисячами їхали нелегали. Пам'ятаєте такий італійський острів у Середземному морі як Лампедуза? От це тільки один приклад, який масштабувавши, набуває цілком очевидних обрисів необхідного захисту національних кордонів Італії від африканських мігрантів.
Лівія для Південної Європи – своєрідна брама, закривши яку Італія позбувається однієї з низки наболілих за останнє десятиліття проблем. Ну, і не слід забувати про найбільшу країну континенту – Алжир. Його китайці приманили руками Ніколая Патрушева. Алжирський президент Абдельмаджид Теббун також підтримав ідею Ірану по "боротьбі зі світовим сіонізмом".
– Змальована Вами ситуація виглядає справді загрозливо. Чи не означає це, що Пекін таким чином готується до війни проти Заходу, де африканське підчерев'я Європи відіграватиме роль плацдарм сталої нестабільності? Хоча, якщо чесно, не зовсім зрозуміло, для чого така складана багатокроківка на глобальній шахівниці. Адже КНР марить переважно захопленням суверенного Тайваню.
– Думаю, ні для кого не таємниця, що Пекін розглядає Тайвань так само, як Москва Україну. Але у тому то і справа. Це своєрідне віддзеркалення може зіграти поганий жарт із товаришем Сі, який після поразок росіян на фронті оголосив про негайну модернізацію війська, відчуваючи внутрішню слабкість.
Бо, вибачте, брати голіруч острів, – це не те, що йти довжелезними бронетанковими колонами на Київ по якісному шосе. Товаришу Сі потрібна пауза для переформатування та осучаснення Збройних сил КНР. Узагалі ж китайський розмах має планетарний характер, де мова йде не тільки про так званий "глобальний Південь", а й про інші регіони, які включають у себе багато країн, готових або поки що ні стати під китайську рушницю.
Тайвань теж не відсиджується осторонь, розуміючи, яка загроза на нього очікує; місцевий уряд закупить 400 протикорабельних ракет типу "Harpoon" призначені для відбиття можливого вторгнення Китаю. Але і це ще не все: як і у випадку з Ізраїлем в оборонній доктрині США також чорним по білому прописано, що американці прийдуть на допомогу Тайваню у разі конфлікту. Розумієте, Вашинґтон просто зобов’язаний стояти на варті суверенітету Тайваню.
– Яка у цьому роль України? Адже, коли Захід переключиться на так званий Тихоокеанський фронт, – про нас на деякий час забудуть і це дасть привід росіянам із ще більшою потугою здійснювати агресивну війну, яка вже переросла у відвертий геноцид.
– На мою думку, не варто робити аж таких різких і поспішних висновків. Звісно, Китай, який, якщо його не зупинити зараз, розпочне власну агресію проти Тайваню орієнтовно у 2025-2026 роках, що може призвести до Світової війни в якій ми братимемо участь. Утім, зрозуміло, основний фронт буде не тут, а, як Ви зауважили, у Тихоокеанському регіоні. Та не варто цього боятися. Чому? Ну, бо Путін своєю авантюрою в Україні наламав плани товаришу Сі. Дивіться:
- Північноатлантичний альянс фактично відродився й поповнився новим членом – Фінляндією.
- Створено серйозний формат "Рамштайн", куди входить велика кількість країн, які нам усіляко допомагають.
- Цивілізований Світ – тобто, не автократії, а демократичні країни – єдиний у своєму прагненні перемогти Росію.
Нас не залишать на самоті, бо як впаде одна азійська диктатура – візьмуться за іншу! Пекін це розуміє і тому тиснутиме на Москву, щоби росіяни припиняли самі бойові дії, оскільки у найгіршому випадку припинять існування РФ. Думаю, варто згадати, що китайці можуть цілком на законних історичних підставах забрати все Зауралля, яке дісталося Росії так би мовити не зовсім чесним шляхом.
Оті всі Тува, Бурятія, Хакасія, Якутія із розпростертими обіймами вітатимуть "китайських визволителів", бо вони їм близькі по духу. І саме там, на моє переконання, варто чекати вибуху національного збурення, велелюдних протестів і повстань, а не десь на Кавказі. Це забутий Москвою край дуже небезпечний з етнічного боку, а відтак і дуже недооцінений.
