Українці житимуть і боротимуться за себе
Українців віками переконували, що ми повинні жити для когось. Для польської корони, Москви, бабці Австрії, совєцької родіни-уродіни.
Тепер чужинці придумали нам нову місію: Україна нібито захищає Європу і наочно доводить базові переваги демократії над авторитаризмом. Отакої, уявляєте, яка ситуація вимальовується?
Європа — дебела цьоця, тож хай її махмуди з ібрагімами захищають і доводять переваги демократії, мультикультуралізму й інклюзії. А от українці повинні жити й боротися вкилючно за себе, за свою Батьківщину.
І дивитися на світ крізь призму своїх інтересів, які наші вороженьки (явні й приховані) з останніх сил намагаються замилити своїми божевільними планами. Водночас, як би це парадаксольно не звучало, але актуальною проблемою нашого сучасного суспільства є емансипація українських чоловіків.
Адже страшним наслідком геноцидів і пригнобленого становища є втрата нацією мужності. Чоловіки наші (не всі поголовно, але переважна більшість), ведуть себе зазвичай, як баби навіть коли грубо наїжджають на жінок, оскільки те, що називається «жіночою логікою», насправді є логікою підлеглості.
Нагадаємо, що жінка віками була підлеглою і неповносправною категорією населення. Саме в жінок сформувалися специфічні адаптивні риси, які передавалися з покоління в покоління через виховання і суспільні практики.
Але, якщо критична маса чоловіків потрапляє в стан залежності, у них починають формуватися аналогічні поведінкові стратегії. Тому українські чоловіки часто демонструють такі типово «жіночі» риси, як:
- лабільність;
- непослідовність;
- ірраціональність мислення і вчинків;
- примхливість;
- нещирість;
- аполітичність;
- зацикленість на вузькосімейних і вузькодомашніх справах;
- нездатність самостійно формувати сталі ієрархічні структури;
- неспроможність ставити стратегічні цілі та добровільно приймати відповідальність за свої вчинки.
Жінка, яку чоловік не може захистити та надійно забезпечити, перестає його поважати й унаслідок надмірного навантаження у неї, як вуса над губою, починають проступати маскулінні риси. Національна суміш безвольних чоловіків і свавільних, вередливих жінок дає катастрофічно високий коефіцієнт анархічності.
Її в короткі терміни практично неможливо приборкати внутрішнім ресурсом. Але цю анархічність, як піну, моментально збиває перший-ліпший наїзд чужого організованого етносу, що лише поглиблює девіації колективної свідомості.
І подібно тому, як формування ефективної демократичної системи потребує проходження через етап концентрації влади, через який проходили всі великі, успішні й амбітні європейські народи, встановлення сучасних, конструктивних рівноправних стосунків між статями (а не потішного карго-культу з генералками й політикинями — заручницями й рабинями зовнішньополітичної кон'юнктури) неможливе без успішного виконання чоловіками своєї традиційної місії. Така вже природа людей.
Спочатку треба очистити племінну територію від окупантів. Тобто забрати в етнічної мафії монополію на владу й ресурси й забезпечити жінкам нормальні умови для репродукції національних одиниць, а не «гарматного м'яса» = «робочої сили» для іноземних урядів (чи пак безмовного субстрату для чужих народів).
