Битва за Конотоп тоді й тепер: історичні паралелі
Вигравати бої українці завжди вміли, а от політика і дипломатія давалися дуже важко. Яскравим прикладом є Конотопська перемога...
На третьому десятилітті XXI сторіччя українська нація нарешті подорослішала і згуртувалася, як ніколи раніше. Мусимо спиратися на історію, помилки та висновки минувшини, щоби за нових викликів обрати найдієвіші й ефективні рішення.
Конотоп, літо 1659 року. Молода козацька держава, яка постала завдяки гетьману Богданові Хмельницькому, по смерті свого правителя опиняється у складних обставинах та прагне зберегти незалежність і європейські прагнення.
І у цей момент отримує підступний удар від східного сусіда – Московії. Підступний ворог стягує на українські землі одне з найбільших військ того часу на території Європи, за різними оцінками від 60 до 120 тисяч.
Перебуваючи у важких економічних реаліях, козацька держава не могла розраховувати на те, щоб зібрати рівне за чисельністю військо. Тому іменем своїх керманичів, братів Виговських і братів Немиричів, зверталася до монархів Європи.
Всі вони обґрунтовували необхідність захисту території Гетьманщини як частини європейської безпеки та пояснювали, що Московія цинічно та брутально порушила умови укладених з нею міжнародних договорів. Так, Московія, а ніяка не "Росія", знехтувала взятими на себе зобов'язаннями, – відтак має бути зупинена.
На допомогу спільному майже 50-тисячному козацько-татарському війську приходить 4-тисячний іноземний контингент допомоги. Одне з основних міст, яке ворог прагнув захопити, був Конотоп, що тримав облогу майже два місяці.
21 квітня 1659 року деяким московським загонам вдалося вдертися в фортецю, але козаки Григорія Гуляницького мужньо боронилися та вибили загарбників з великими втратами. Вирішальна битва відбулась 26 червня в передмісті Конотопа, у болотистій місцині річки біля Соснівки.
Основою успіху козацько-татарських військ стала тактика удаваного відступу та розосередження сил супротивника, з метою заманювання його на невигідні позиції, болотисту місцевість, задля завдання несподіваного удару із засідки. Коли московити були переконані, що наздоганяють відступальні козацькі війська, а насправді потрапили у пастку, в якій були повністю оточені та розбиті.
Результатом війни став повний розгром московського війська, десятки тисяч загиблих і полонених з їхньої сторони. У тому числі до полону потрапило майже все військове керівництво московитів: Пожарський, Львів, Черкаський, Ляпунов, Бутурлін тощо.
Російський історик XIX сторіччя Сєргєй Соловйов описував реакцію царя на поразку московитів таким чином: «Цвіт московської кінноти [...] загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська. У жалібній одежі вийшов цар Алєксєй Міхайловіч до народу й жах охопив Москву. Удар був тим важчий, що був несподіваним».
Постала українська держава, прагнучи зберегти свою незалежність та європейський вектор розвитку, отримує підступний удар від східного сусіда – Московії. Вкотре без оголошення війни здійснюється наступ на українські території протягом 2014-2022 років.
Наш підступний ворог стягує на українські землі один із найбільших військових контингентів на території Європи, за різними оцінками від 160 до 230 тисяч. Перебуваючи у важких економічних реаліях, українська держава не могла розраховувати на те, щоб зібрати необхідну для оборони кількість озброєння, тому іменем своїх керманичів та еліти зверталася до урядів Європи, обґрунтовуючи необхідність захисту території України як частини європейської безпеки.
Київ пояснював, що Москва цинічно та брутально порушила умови укладених з нею міжнародних договорів, знехтувала взятими на себе зобов'язаннями, а тому має бути зупинена. На допомогу майже 250-тисячному українському війську приходить іноземна зброя та інтернаціональний батальйон.
Численні українські міста Північного Сходу понад місяць героїчно тримали оборону, серед них і Конотоп. 2 березня 2022 року московські військові вимагали у місцевої влади віддати місто під їхній контроль; погрожували тим, що на місто наведена артилерія.
Вирішальні битви відбулися в перших числах квітня 2022 року не у містах, а на їх околиці, де українські військові розрізали великі колони російської техніки раптовими атаками. Основою успіху українського війська стала тактика удаваного відступу вглиб території України, коли колони російської техніки вимушено заходили на десятки та сотні кілометрів у незнайому місцевість, розтягували логістичні шляхи.
А у потрібний момент отримали разючі удари, які перерізали шляхи підвозу боєкомплекту та інших видів забезпечення. Таким чином опинившись не готовими до продовження ведення бойових дій.
Результатом цього етапу війни стала відсутність досягнень поставлених московитами задач і цілей, відступ їх військ, втрата живої сили та техніки. Зокрема, як через бойові втрати, так і через неможливість здійснити підвезення та дозаправлення техніки тощо.
Французький філософ Бернар-Анрі Леві описав події в Україні наступним чином: «Запам'ятаються дві важливі речі. По-перше, приголомшує некомпетентність російських командирів, їхня безславна втеча. По-друге, з українського боку вміло проведена операція, підготовлена у глибокій таємниці, з метою збереження життів не лише мирних жителів, а й солдатів».
