Вояк Нацгвардії: «Теперішня війна – це не кіно, а жорстока дійсність»
Деякі українці досі вважають широкомасштабну війну далеким гостросюжетним фільмом, але тільки трагічні вісті з фронту повертають тверезість.
Про це у відвертому інтерв'ю висловився учасник боїв за Донецьку область, розвідник із лав Бригади швидкого реагування Національної гвардії України на псевдо "Продюсер".
Інформаційна агенція "Останній Бастіон" люб'язно викладає сповідь українського захисника, який продовжує боронити всіх нас від московитської агресії.
– Розкажіть, як опинилися на фронті, чи вагалися йти "на нуль"?
– Перед цією фазою війни тільки недавно потрапив до лав свого підрозділу, був у піхоті. Попередні уявлення про майбутню ротацію на Схід мав кардинально інші. А вже після 24 лютого я перепрофілювався у розвідники. З початком боїв на Донеччині наша група зайняла оборону визначеного населеного пункту. Ворог наступав з усіх напрямків і потрібно було дати їм гідну відсіч.
– Що думаєте про ворога, який він? Власне, чи вдалося брати участь у контактному бою проти окупантів?
– Скажу чесно, росіяни дуже часто користуються огидною тактикою: вони переодягаються у цивільний одяг, займають будинки, де на той час живуть люди, та використовують цивільний транспорт. Тим самим росіяни постійно порушують звичаї та правила ведення війни.
Часом, вони виходили до нас ледь не "в лоб" – без зброї навіть. Часом, навпаки, – вони заходять під прикриттям РПГ, і через їхні міномети навіть голову пару годин не піднімеш. Кожна ситуація різна і немає лекала для відсічі дій ворога. Вони вчаться швидко, проте я не вважаю, що причиною є їх вмотивованість. Думаю, вчаться банально тому, що хочуть жити, – цим вони значно програють нам у бажанні перемогти у цій війні.
– Чи страшно Вам у бою, коли сам на сам із переважним кількісно та озброєним до зубів ворогом?
– Певно, і це найголовніше, – до бою дуже важливо готуватися психологічно. На війні найбільша напруга тебе зустрічає не під час бою, а під час його очікування. Коли ти чекаєш і не знаєш, скільки буде ворожої піхоти, з якого боку вони будуть прориватися, що в них буде за озброєння. Проте сам контакт із противником бійця певним чином заспокоює: коли ти реально можеш оцінити сили ворога – це розв'язує тобі руки.
Все залежить від того, наскільки воїн сприймає все близько до серця. Рано чи пізно кожен захисник потрапить на фронт та побачить доволі неприємні для кожної людини речі. Це не те, що показують у фільмах, це реальність. Але ставши на шлях воїна, потрібно робити максимум для того, щоб бути корисним для свого підрозділу та своєї країни.
