Бумеранг МН-17
Стратегія «іхтамнєт» обернулася для Кремля проблемою: російські силовики не отримують імунітету.
В ході захопливого судового процесу в Гаазі, де слідчі демонстрували експерименти з вибухами ракет «Бука», супутникові знімки з місця пострілу по «Боїнгу» і несподівані свідчення нових очевидців, багато спостерігачів оминули увагою чисто юридичні аспекти цієї справи, які виявилися не менш цікавими. А для декого з високопоставлених силовиків і чиновників, таких як Бортніков і Шойгу, вони можуть мати дуже серйозні і неприємні наслідки.
Упродовж цього тижня звинувачення не лише продемонструвало результати копіткої роботи зі збору доказів, яка тривала 6 років, а й вперше окреслило уявлення про те, які правові аргументи воно планує використовувати на наступному етапі. Деякі з цих аргументів вплинуть не лише на нинішніх чотирьох звинувачених, але й на будь-кого з майбутніх звинувачених вище з командного ланцюга (а вони, як дали зрозуміти прокурори, будуть).
Військовий чи цивільний літак – не має юридичного значенн
Один з найважливіших юридичних аргументів слідства полягає в тому, що при звинуваченні в убивстві не має значення, який літак став мішенню, цивільний чи військовий. Згідно з голландським карним законодавством (а справа розглядається у відповідності до голландського законодавства за згодою усіх членів JIT), основним злочином у цьому випадку є постріл по літаку. Ст. 168 Карного кодексу Нідерландів вказує, що збивати літак злочинно, і не бачить різниці між військовим та комерційним літаком.
Якщо, вчинивши цей злочин, ви стали причиною загибелі людей, значить, ви також здійснили вбивство – ст. 289 голландського Карного кодексу. Який літак був мішенню – цивільний чи військовий – має значення лише для суворості вироку, оскільки цивільний рейс перевозить зазвичай більше людей. Але немає правдоподібного сценарію, за якого намір збити будь-який літак – чи то військовий, чи цивільний – не містив би наміру вбити хоч би одну людину.
Ця лінія юридичних аргументів, якщо вони будуть прийняті судом, означає, що звинувачені не зможуть захистити себе словами «ми не знали, що «Бук», який ми просили, отримали, допомогли перевезти і сховати, буде використовуватися для збиття саме «Боїнга» МН-17». Їхня лінія захисту могла би будуватися на тому, що вони планували використовувати «Бук» не для стрільби по літаках, а, наприклад, для того, щоб стримувати польоти. Але враховуючи велику кількість телефонних перехоплень, які доводять, що ці четверо підозрюваних хотіли якраз збити літак – і були щасливі, коли це сталося – робить подібний захист неможливим.
Тут важливо зрозуміти, що різниця між наміром обстріляти військовий чи цивільний літак відсутня лише тоді, коли звинувачені не користуються імунітетом комбатантів (учасників воєнних дій). Маючи такий імунітет, їм було би достатньо довести, що вони цілилися саме у військовий літак і доклали достатньо зусиль, щоб не помилитися з мішенню.
Імунітет учасників воєнних дій
Все це приводить нас до ключового юридичного аргументу, який звинувачення детально продемонструвало на минулому тижні. Теоретично це стосувалося лише того, чи може звинувачуваний Олег Пулатов, єдиний з чотирьох підозрюваних, котрий найняв адвоката захисту, - претендувати на імунітет від карного переслідування як учасник воєнних дій, адже під час війни «помилки трапляються».
На практиці, проте, висунення такого звинувачення мало важливі політичні і правові наслідки для російської держави, а також для ключових військових та інших посадових осіб, котрі на наступному етапі розслідування можуть бути визнані винуватими в санкціонуванні поставки «Бука».
У відповідності до Женевської конвенції підозрювані могли б отримати імунітет від відповідальності за (через помилку) за збитий «Боїнг» МН-17 за певних конкретних обставин. В принципі, такий імунітет надається лише регулярним збройним силам держави, яка бере участь в міжнародному воєнному конфлікті, але може бути зроблений виняток для «ополченців та добровольців». Очевидно, що під час пострілу ніхто з чотирьох підозрюваних не був активним членом регулярних державних збройних сил, оскільки так звана «ДНР» не є державою, визнаною будь-якою країною-членом ООН. Таким чином, вони могли б претендувати на імунітет лише за застереження щодо «добровольців».
Існує чотири критерії, яким вони мають відповідати, для надання такого імунітету:
По-перше, злочин не повинен бути «злочином проти людяності» (crime against humanity). Якщо виходити з того, що звинувачувані цілилися у військовий літак і вжили достатньо заходів обережності, щоб не збити цивільний авіалайнер, - це не буде підпадати під поняття «злочину проти людяності». А ось цілитися в цивільний літак під час війни, наприклад, щоб звинуватити в цьому противника, - вже підпадало би під це поняття і позбавляло б імунітету.
Друга умова для імунітету – конфлікт повинен бути міжнародним. Сторона, яка претендує на недоторканість комбатантів, має воювати від імені іншої (визнаної) держави. Бойовик має діяти під контролем і від імені цієї іншої держави. Іншими словами, якщо український сепаратист з невизнаної «ДНР» збив «Боїнг» МН17 і не був ланкою в російській військовій ієрархії, це було б злочином, здійсненим у локальному контексті України, і Женевська конвенція не буде застосовуватися. Оскільки Україна передала своє право на переслідування звинувачуваних у судовому порядку Нідерландам, цей злочин буде розглядатися таким чином, як і будь-який інший, вчинений в Нідерландах.
Далі ми ще повернемося до другого критерію, оскільки він має серйозні наслідки – як політичні, так і правові – для російської військової і політичної еліти.
Третій необхідний критерій недоторканості комбатантів полягає в тому, що підозрюваний мав би вести бойові дії у складі загону ополчення чи добровольців, які мають сувору внутрішню дисципліну і офіцера-командувача, що необхідно для упередження актів беззаконня та порушення прав людини.
Цей критерій, на думку звинувачення, не був дотриманий ні Пулатовим, ні іншими підозрюваними. Величезна кількість доказів – як зібраних JIT, так і отриманих від інших слідчих органів, таких як УВКБ ООН, впевнено доводить, що «армія» ДНР брала участь в систематичних і спонтанних актах насильства, викрадала, піддавала тортурам і вбивала цивільне населення, а також здійснювала інші злочинні дії, які не могли б бути скоєними військовим формуванням з суворою внутрішньою дисципліною.
Нарешті, четвертий необхідний критерій полягає в тому, що сторона, яка заявляє про такий імунітет, має бути легко впізнаваною як комбатант, тобто носити військову форму чи іншим чином ідентифікованою як солдат чи бойовик на момент здійснення злочину. Іншими словами: якщо ви хочете володіти імунітетом за дії під час війни, ви маєте відкрито заявляти про свою участь у війні.
Для цих чотирьох підозрюваних цей критерій, ймовірно, дотримувався, але він може стати серйозною проблемою для тих, хто негласно діяв на Донбасі, виконуючи накази російського військового керівництва.
JIT: Росія веде війну з Україною
Слідчі JIT ясно дали зрозуміти: вони зібрали достатньо доказів того, що війна на сході України була міжнародним конфліктом і що Кремль через свої збройні сили і служби безпеки не лише підбурював, вербував, озброював, фінансував і контролював бойовиків. Він безпосередньо брав участь у війні, використовуючи артилерійський вогонь з російської території і надсилаючи авіаційну та артилерійську підтримку до України. Це значить, що, якби всі ці інші умови були виконані, Пулатов та, можливо, інші троє підозрюваних могли б претендувати на імунітет. Але для цього їм слід надати суду докази того, що вони діяли за дорученням Росії. Або самій Росії треба визнати, що ці чотири «сепаратисти» діяли від її імені.
Враховуючи те, що адвокати Пулатова самі поставили питання про можливий імунітет комбатантів, не можна виключати, що він може спробувати надати суду такі докази. Це, між іншим, дуже малоймовірно, оскільки такий крок загрожуватиме йому самому особистою небезпекою в Росії – чи то з боку уряду, чи інших «патріотичних сил», які можуть вважати такий крок зрадою. У тому, що сама Росія не визнає Пулатова й інших звинувачуваних своїми «агентами», немає жодних сумнівів.
Куди важливіше те, що на цьому тижні голландська прокуратура офіційно заявила, що після 6 років розслідування – а ніхто й ніколи не проводив більш ретельного розслідування подій на Донбасі в 2014 році – вона знайшла неспростовні докази того, що Росія як держава брала участь у війні з Україною. Більше того, слідчі заявили, що всі ці докази були долучені до матеріалів справи, які стануть доступними для громадськості цієї осені.
Юридичний бумеранг доктрини «Їхтамнєт»
Швидше за все, суд не надасть жодному з нинішніх чотирьох звинувачуваних військового імунітету. Але висновки звинувачення про міжнародний характер війни на Донбасі, якщо і коли вони будуть підтверджені судовим рішенням, ймовірно, викличуть значні проблеми для людей, які перебувають на верхівці російського владного ланцюга.
Вже оголошено, що будуть розслідуватися і висуватися звинувачення проти екіпажу «Бука» та його командування, яке надало йому ракетну установку, наказало перейти кордон України і, у підсумку, збити літак. На відміну від чотирьох звинувачуваних, всі ці майбутні підозрювані, ймовірно, будуть членами російських збройних сил чи ФСБ. Не існує мислимого сценарію, за якого комплекс «Бук», що належав 53-й Курській бригаді, був би наданий «ополченцям» ДНР без навченого екіпажу.
Екіпаж «Бука», звичайно у складі 2 лейтенантів і 2 чи 3 солдат або молодших офіцерів, дуже ймовірно, отримає недоторканість комбатантів. Прокурори вже визначили, що конфлікт був міжнародним, а значить вони були членами регулярних збройних сил під час пострілу. Вони також діяли у відповідності до інструкцій своїх безпосередніх начальників і, ймовірно, їх можна було упізнати як російських солдат (принаймні два свідки звинувачення змальовували членів екіпажу як одягнених в уніформу, яка відрізнялася від місцевої форми «добровольців»).
Але по мірі того, як JIT буде просуватися догори ланцюжком воєнного командування, ці критерії буде все важче застосувати. Кремль і Міноборони завжди категорично заперечували, що Росія є учасником війни, і заявляли, що російські збройні сили не перетинали українського кордону. Відтак, умова «відкритої і впізнаваної участі у війні» не може бути застосованою до військового і політичного керівництва.
З іншого боку, зібрані докази – зокрема й сотні перехоплених телефонних дзвінків – доводять, що полковники і генерали, які перебувають на військовій службі в ГРУ та ФСБ, контролювали потік зброї через кордон в липні 2014 року, і вже в червні 2014 року Міністерство оборони надсилало військових кураторів, щоб контролювати місцевих бойовиків. Високопоставлений співробітник ГРУ – Олег Іванников – особисто контролював перекидання через кордон іншого комплексу «Сук» за два дні до пострілу по «Боїнгу» МН17. Щонайменше в одному з перехоплень, опублікованих JIT, місцеві бойовики згадують, що командна вертикаль щодо постачання зброї доходить до Шойгу.
Таким чином, висунення звинувачень на адресу вищого військового керівництва Росії – лише питання часу. На відміну від нинішніх чотирьох звинувачених, вони легко могли б отримати воєнну недоторканість, якби лише вони та їхній верховний головнокомандувач визнали себе учасниками війни. Але вони – і він – постійно це заперечують, і це само по собі робить імунітет неможливим.
Крім того, на відміну від чотирьох звинувачуваних, політична ціна, яку Росія заплатить за подібні звинувачення, буде набагато вищою. Одна справа, коли усіма забуті російські «добровольці» змушені ніколи не залишати територію Росії. Зовсім інша справа, коли вище командування Міністерства оборони і ФСБ (включно, ймовірно, з Борніковим і Шойгу) офіційно визнаються винуватими у вбивстві 298 громадян і попадають до списку Інтерполу. Для європейської країни це буде безпрецедентним репутаційним ударом.
Автор – Христо Грозев, переклад Вадима Демиденка
